НСК "Олімпійський"

Домашня арена «Динамо»

Поле наших великих перемог

За свою багаторічну історію головний стадіон столиці України неодноразово змінював свою назву. Вперше, відкрившись 12 серпня 1923 року, він отримав назву Червоний стадіон ім. Л.Троцького.

Далі за хронологією: Червоний стадіон (1926-1935), Республіканський стадіон ім. С.Косіора (1936-1938) Республіканський стадіон (1938-1941), Республіканський стадіон ім. М.Хрущова (1941), Всеукраїнський стадіон (1942-1943), Республіканський стадіон ім. М.Хрущова (1944-1962), Центральний стадіон (1962-1979), Республіканський стадіон (1980-1995), Національний спортивний комплекс «Олімпійський».

Перший футбольний матч на Червоному стадіоні відбувся 12 серпня 1923 року. Зустріч, яка складалася з одного тайму, завершилася перемогою «Шулявського спортклубу» над збірною м. Малина з рахунком 2:0. Спортивні змагання проводилися на ньому до початку липня 1936 року, оскільки було прийнято рішення про побудову нової 50-тисячної арени.

Щоправда, заплановане на 22 червня 1941 року грандіозне відкриття не відбулося: почалася Велика Вітчизняна війна. Матч "Динамо" – ЦБЧА (Москва) було перенесено й зіграно лише за три роки, 25 червня 1944 року. Головною родзинкою епохальної події стало те, що потрапити на неї можна було ще за довоєнними квитками. На стадіоні табло було відсутнє, а зміни рахунку у програному динамівцями знаменитій команді лейтенантів 0:4 матчі шанувальники футболу могли бачити на табличках, що розміщувалися на щоглах.

Від розгрому до тріумфу

"Динамо" (Київ) уперше зіграло на Республіканському матч чемпіонату СРСР 9 вересня 1945 року проти одноклубників із Тбілісі 2:7. У другій половині 40-х років Республіканський перебував на післявоєнній реконструкції і знову відкрився у вересні 1949 р. Офіційна кількість місць складала 47 756 у 38 секторах. Удруге динамівці зіграли на цій арені 9 вересня 1949 року проти харківського «Локомотива» 4:3.

Починаючи із 1953-го й до початку 1966 рр. матчі чемпіонату СРСР та України динамівці грали на Республіканському стадіоні (за винятком періоду середини 1978 – середини 1980 років, пов’язаних із «передолімпійською» реконструкцією).

Перші абонементи на весь сезон на постійні місця з’явилися в 1956. У тому ж році було побудовано перші щогли освітлення.

Киянам, які вже не могли уявити своє життя без великого футболу, в ці роки особливо запам’яталися три зустрічі. Перша відбулася 8 липня 1957 року й зібрала на Республіканському стадіоні ім. М.Хрущова на гру проти «Васку да Гама» із Ріо-де-Жанейро 55 000 вболівальників нашого клубу, які вперше мали нагоду спостерігати тактичну новинку бразильців – 4-2-4. На радість шанувальників «біло-блакитних», їхня команда перемогла з рахунком 3:1, завдяки влучним ударам Юрія Войнова, Віктора Терентьєва та Віктора Каневського.

Трохи більше ніж за чотири роки, 17 жовтня 1961 р., 67 000 глядачів стали свідками здобуття динамівцями першого золота чемпіонату СРСР. Після важкого матчу з харківським «Авангардом», в якому кияни достроково стали чемпіонами, стадіон «палав». Вдячні за перемогу та ошелешені тріумфом, вони на руках винесли свої кумирів зі стадіону.

Одразу після цього головний тренер В’ячеслав Соловйов відвіз команду на базу Нивки, де на всіх чекав великий шоколадний торт, кавуни та шампанське. Герої події, яка вписана великими літерами в історію нашого клубу, обмазували себе великими шматками торту та раділи як малі діти.

На стадіон як на свято

Шістдесяті принесли шанувальникам футболу не лише багато перемог, які були неначе поставлені на потік, але й значно покращали умови перебування на домашній арені «біло-блакитних».

10 квітня 1963 года на матчі "Динамо" — "Спартак" (Москва), який завершився перемогою киян із рахунком 2:1, глядачі Центрального стадіону мали нагоду спостерігати за роботою великого інформаційного табло, виготовленого в Угорщині.

Друга масштабна реконструкція арени тривала п’ять років: із 1966 до 1971 рр. Стадіон став двохярусним та вміщував уже 100 162 глядачів.

Арена, яка тріщала по швах від бажаючих побачити ще один фантастичний матч за участю Рудакова, Соснихіна, Біби, Бишовця та їхніх партнерів, стала свідком погрому в союзному чемпіонаті динамівців із Мінську 3:0, московського «Спартака» 4:1 у вересні 1966-го в Кубку СРСР, донецького «Шахтаря» 3:0 у квітні 1967-го в чемпіонаті Радянського Союзу.

Визначальною грою того періоду, яку відвідали 100 000 глядачів, стала нічия, яку можна прирівняти до перемоги, у грі за Кубок європейських чемпіонів із шотландським «Селтиком» 1:1, у жовтні 1967. Футбольна Європа зрозуміла – з динамівцями Києва краще не жартувати.

Великі перемоги

Наступне десятиріччя було відзначене знаменитими міжнародними перемогами під керівництвом Валерія Лобановського та Олега Базилевіча. Динамівські вболівальники ніколи не забудуть, як на їхніх очах із окремих зірочок народжувалася команда-зірка. Аби потрапити на стадіон, а особливо на міжнародні матчі, потрібно було докласти багатьох зусиль. Ну а ті , кому таки вдавалося зайняти місце на заповненому стотисячнику, із гордістю розповідають про це дітям та онукам. Чого варті красені-голи Олега Блохіна у жовтні 75-го у ворота мюнхенської «Баварії», до складу якої входили Майєр, Шварценбек, Беккенбауер та Румменіге!

Значно змінився й сам стадіон після ще однієї реконструкції в 1978 році.

Футбольні матчі Олімпіади-80 дали можливість провести глибоку модернізацію Республіканського стадіону.

Сидіння на стовпчиках, що похилися від часу, були замінені на нові залізобетонні конструкції та лави. На це пішло більше 200 км дерев’яних рейок із Закарпаття! Поле отримало подвійний дренаж: корнева система газонної трави була лише 2-3 см, а стала 65 см. Газон вийшов як подушка.

Крім того, було побудовано верхні тренувальні поля. Також були зруйновані вісім будинків, які заважали евакуації вболівальників зі стадіону. Через розширення верхньої кільцевої алеї та площ перед стадіоном, після матчу 100 000 глядачів звільняли стадіон за 10-15 хвилин. Ну і насамкінець було зведено освітлювальні опори по 83 метри, а в кожній із них знаходилося 560 ліхтарів, а також встановлено нову акустичну систему угорської компанії «Електроімпекс».

Найбільша арена найтитулованішому клубу

Востаннє київське «Динамо» зіграло на «Олімпійському» в рамках національного чемпіонату України 13 березня 1996 року, коли за присутності 3 000 глядачів перемогло сімферопольську «Таврію» 2:0. Після цього в 1998 році, відповідно до нових вимог, було встановлено індивідуальні пластикові сидіння, що призвело до зменшення місткості до 83 тисяч місць.

В європейських турнірах глядачі побачили «Динамо» на НСК «Олімпійський» чотири роки тому. 27 листопада 2007 року команда на очах двадцятитисячної аудиторії поступилася 1:4 у рамках групового раунду Ліги чемпіонів італійській «Ромі».

Глобальна реконструкція НСК «Олімпійський» почалася в серпні 2008 року в рамках підготовки та проведення в Україні фінальної частини Євро-2012. Оновлення стадіону проходило на базі старої конструкції. У проекті реконструкції було збережено насип нижнього ярусу та другого залізобетонного ярусу трибун. Нова арена поєднує в собі історію київського «Динамо» з передовим європейським досвідом у сфері архітектури.

Після реконструкції НСК «Олімпійський» залишається найбільшим стадіоном України : на його трибунах може розміститися 69 004 глядачів. Стадіон отримав свій сучасний вигляд завдяки фасаду зі скла та навісу, зробленого з напівпрозорої синтетичної мембрани, яка накриває 100% місць.

Інфраструктура стадіону відповідає всім вимогам УЄФА до арен класу «Еліт» – із новою системою безпеки, збільшенням кількості підходів до стадіону та шляхів евакуації, системами відео-спостереження з моніторами та відеокамерами, інформаційно-комп’ютерними технологіями.

12 грудня 2011 року історія взаємної любові та поваги найтитулованішого клубу країни та найбільшого стадіону отримала новий етап розвитку. «Динамо» підписало п’ятирічний контракт про співпрацю з керівництвом стадіону.

Таким чином, динамівці повернулись на арену, де були здобуті блискучі перемоги не одного покоління гравців, одягнутих у «біло-блакитну» форму з літерою «Д» на серці.

СПОНСОРИ І ПАРТНЕРИ 2016

   lifecwll