Артем Кравець належить до тих вихованців ДЮФШ «Динамо», які пройшли всі щаблі клубної системи підготовки - від дитячого футболу до першоъ команди. У вищій лізі чемпіонату України Кравець дебютував за київське «Динамо» 17 червня 2007 року в матчі останнього туру сезону 2006/07 у виїзному дербі проти «Арсеналу» (0:1), вийшовши після перерви замість угорця Балажа Фаркаша.

Наприкінці 2007-го року 18-річний форвард зіграв свій перший єврокубковий поєдинок. Олег Лужний випустив його на заміну в матчі останнього туру групового етапу Ліги чемпіонів проти португальського «Спортинга». Цим він здивував навіть організаторів найпрестижнішого клубного турніру в Європі, які в протоколі переплутали місцями ім’я та прізвище нападника. «За день до гри мені сказали, що є велика ймовірність моєї появи на полі, але я до останнього моменту не вірив, що це станеться. Сам себе налаштовував, щоб трохи вгамувати хвилювання. Але, як тільки я ступив на газон, усі емоції вляглися, і на перший план вийшло бажання проявити всі свої найкращі якості. Єдине, що затьмарило мій дебют, – це рахунок матчу 0:3. Вважаю, що ми на такий розгром не заслуговували».

У Юрія Сьоміна, який очолив «Динамо» взимку 2008-го, Кравець отримав ще більший кредит довіри. 2 березня 2008 перспективний нападник відкрив рахунок своїм голом в елітному дивізіоні, спрямувавши на 75-й хвилині гри м’яч до сітки досвідченого голкіпера «Дніпра» В’ячеслава Кернозенка. Примітно, що сталося це у Дніпропетровську, лише в 45-ти кілометрах від Дніпродзержинська, рідного міста Артема.

Коваль свого щастя

Хто б міг подумати, що Артем Кравець міг стати зовсім не футболістом, а лікарем, про що мріяла його мама. «Особисто я ніколи не замислювався щодо кар’єри футболіста. Одного разу один із моїх друзів запросив мене пограти з хлопцями із сусіднього подвір’я. Коли ми прийшли, то з’ясувалося, що там знаходиться тренер дитячо-юнацької школи «Надія» та дивиться на дворові таланти. Він і запросив мене на заняття. Першого свого наставника – Дмитра Лоїка – не забуваю і до цього дня, часто спілкуюся з ним. А коли вперше прийшов на тренування, у двосторонці став... у ворота. Але відбивати м’ячі мені так і не довелося, я просто байдикував. Побачивши це, тренер наказав вийти й побігати в полі. З тих пір і граю на атакуючих позиціях».

Батьки не стали забороняти сину ходити на тренування. У 13 років, не ставши чекати подарунків від долі і взявши на замітку мудрий вислів про те, що кожен сам коваль свого щастя, Артем у супроводі батька приїхав із Дніпродзержинська до Києва та попросився на перегляд до динамівської футбольної школи. «Потренувався кілька днів у групі Олександра Лисенка. Він сказав, що найближчі півроку я можу пограти за команду «Відрадне». Зняв квартиру, перевівся до київської школи й багато займався футболом. За шість місяців пройшов відбір до ДЮФШ «Динамо». Після цього навчався три роки в динамівській академії, аж до переходу в «Динамо-2».

У другій команді Кравець пробув загалом два роки, а потім дебютував у першій команді в поєдинку останнього туру сезону 2006/2007 проти «Арсеналу». «Що відчував? Ну, скажімо так – мрії починали збуватися. Чесно зізнаюся – у мене були ситуації, коли просто опускалися руки. Величезне спасибі батьку, який підтримав мене й наполіг на моєму подальшому перебуванні в Києві».

Якби не травми...

У другій половині сезону 2007/08 Артем відчув себе повноцінним гравцем основи «Динамо», взявши участь у 11 матчах і забивши три м’ячі.

Ну а свій безперечно найкращий на той момент матч динамівець провів проти іспанської «Валенсії» в 1/16 фіналу Кубка УЄФА. 26 лютого 2009-го року, напевно, назавжди залишиться в пам’яті форварда. Два м’ячі, забиті Кравцем у поєдинку-відповіді на «Местальї», вивели киян до наступного раунду турніру. «Голи далися мені непросто. У Кубку УЄФА, та ще з таким суперником, вони не можуть бути легкими. Коли вийшов віч-на-віч із воротарем, то зрозумів, що якщо заб’ю, результат буде нас влаштовувати. Добре, що все склалося. Не думаю, що це сталося завдяки лише мені, вся команда зіграла просто феноменально».

Знаковим для Артема виявився день 8 лютого 2011 року, коли він дебютував за національну збірну, вийшовши на заміну в матчі з Румунією.

На жаль, підкріпити ці досягнення подальшими успіхами Кравцю поки не вдавалося. Причиною тому часті травми, які не давали нападнику набрати оптимальну форму та засяяти новими якостями свого таланту. Лише у другій половині сезону 2010/11 глядачі почали впізнавати колишнього Артема. У березні він відкрив рахунок у матчі з полтавською «Ворсклою» та двічі забив луцькій «Волині» у травні.

У червні Кравець зіграв на молодіжному чемпіонаті Європи в Данії, а в серпні, на жаль, знову отримав пошкодження й вибув із гри на кілька місяців.

2013 року пішов в оренду в київський «Арсенал», за який зіграв 11 матчів і забив три м'ячі. В наступному сезоні успішно виступав у складі «Динамо»: провів 24 матчі чемпіонату України, 10 ігор Ліги Європи і 5 матчів Кубка України, у всіх турнірах забив 18 м'ячів. Другу частину сезону 2015/16 Артем Кравець виступав на правах оренди в німецькому «Штутгарті», за який провів 16 ігор і забив один м'яч, а сезон 2016/17 - в іспанській «Гранаді», де зіграв 26 матчів і відзначився п'ятьма голами.

У липні 2017 року повернувся до київського «Динамо».

У складі "Динамо" Київ

Чемпіон України 2009, 2015 р

Фіналіст кубка України 2008 р

Срібний призер чемпіонату України 2008, 2010, 2011 рр.

Володар Кубка 1-го каналу 2008 р

Володар Кубка України 2014, 2015 рр.

Збірна України

Кількість ігор: 12

Кількість голів: 4

Учасник молодіжного чемпіонату Європи 2011 р

• Коли Артему було 9 років, він протягом двох тижнів їздив на інший кінець Дніпродзержинська до футбольної школи, перш ніж про це дізналися його батьки;
• навчання було сильною стороною Артема. Він закінчив середню школу лише з однією «дев’яткою»;
• під час навчання в динамівській академії грав на тоталізаторі, ставив на матчі за участю київського «Динамо» в Лізі Чемпіонів;
• обрав у київському «Динамо» 22-й номер, адже у футболці із цією цифрою грав у «Мілані» його кумир Кака. Як і відомий бразилець, динамівець відзначає забиті м’ячі, здійнявши обидва вказівні пальці догори;
• якби мав можливість знятися в кіно, хотів би зіграти Джеймса Бонда;
• його дружина Ганна – економіст за освітою. Познайомився з нею в боулінг-клубі;
• не виходить із дому, не випивши чашку чаю, навіть якщо тренування рано вранці;
• вважає, що гроші – це незалежність, але не провідник у житті;
• любить спокійно посидіти в ресторані, зіграти в боулінг, відвідати кінотеатр;
• не зважає на забобони. Вважає, що коли людина вірить у потойбічні сили, вони завжди будуть йти за нею.