Новости

  • 20 янв
  • 11:00
  • 652 просмотра
печать

Богдан Лобановский: «Футбол «Динамо» времен Лобановского и Базилевича отвечает требованиям современного футбола»

Ми розглядаємо унікальний знімок: на ньому професор кафедри футболу Національного університету фізичного виховання і спорту України, доктор наук з фізичного виховання і спорту Валерій Ніколаєнко сфотографувався на пам’ять з двома молодшими людьми науки – кандидатом географічних наук Олегом Базилевичем-молодшим і студентом НУФВСУ Богданом Лобановським.

Знамениті прізвища – гідні продовжувачі великих династій. Олег Олегович Базилевич, попри велику зайнятість не футбольними справами, став біографом батька, допоміг Олегу Петровичу підготувати до друку змістовну книгу навіть не мемуарів – футбольних роздумів. А Богдан Лобановський навчається на футбольній спеціалізації в Національному університеті фізичного виховання і спорту України

Із онуком Валерія Васильовича Лобановського, звісно, ми говорили про футбол в інтерв'ю офіційному сайту «Динамо» (Київ). І почули роздуми людини, яка стежить за головними й найсучаснішими тенденціями гри, а також аналізує все, що відбувається в футболі, саме крізь призму системного, наукового підходу. Богдан Лобановський з інтересом говорить про вітчизняний футбол, вірить у подальше відновлення його міжнародного реноме, а також у прогрес київського «Динамо». І сподівається в один день набуті знання та досвід застосувати на благо рідного клубу.

 Розкажіть просвою спортивну освіту. Вона пов’язана з футболом?

 Усвідомлену спортивну освіту я почав відразу після школи. Під час навчання в школі це були легкі спроби долучитися до спорту в ролі спортсмена, цей етап я успішно провалив. Спочатку після школи планував вчитися в сфері IT, але, так як я військовозобов'язаний, вирішив вибрати щось простіше і вступив на тренерський факультет НУФВСУ, де мене благополучно затягнуло в сферу спорту вже з іншого боку, в іншій ролі. 

Після закінчення бакалаврату мені були цікаві такі сфери діяльності, як психологія, біохімія, фізіологія, теорія і методика спорту, але в кінці кінців я вибрав найбільш привабливий напрямок для себе  спортивний менеджмент. На даний момент збираю матеріали для своєї дипломної роботи (тематика – «Менеджмент професійних спортивних клубів», над назвою ще працюю, тому що тематика залежить від відібраного мною матеріалу), допомагає мені в цьому мій науковий керівник Юрій Петрович Мічуда, з яким мене познайомив Валерій Вадимович Ніколаєнко. 

– Ким бачите себе в футболі після завершення навчання?

 Важко відповісти конкретно. Так, імовірно, це менеджерська посада. Але як складеться – не хочу гадати, після закінчення навчання буде видніше.

 А взагалі, яке місце займає футбол у вашому житті? 

 Я не скажу, що футбол для мене найважливіший, як соціально-культурніше явище, ні. Мені подобається спостерігати за процесом становлення різних команд, гравців, тренерів, але найбільше приваблює картина в цілому, особливості функціонування команди як цілісного механізму, це мені цікаво.

Сам я грав у футбол, до речі кажучи, не тільки в «київських дворах». Подобалося, виходило, але професійно грати я не прагнув ніколи. Тренувався в академії «Динамо» близько року, але, так як я почав запізно (13 років), на тлі інших хлопців я виглядав, відверто кажучи, слабким, я це сам розумів, тому прийняв рішення піти, не витримав тиску.

– Тим не менш, футбол залишився у вашій душі. За які команди вболіваєте? Хто зараз ваші улюблені футболісти?

 Вболіваю я, зі зрозумілих причин, за «Динамо» (Київ). Крім того, в основному складі зараз грають ті футболісти, з якими я був в одній групі в академії. Це Вітя Циганков, Вова Шепелєв – до речі, одні з найбільш спокійних хлопців у групі, як зараз пам'ятаю, не конфліктні, адекватні. Не вболіваю більше ні за які інші команди, але інтерес у мене є до європейських грандів – «Ювентус», «Баварія», «Барселона», «Ман Сіті», «ПСЖ». З інтересом стежу за клубами, які є рушіями прогресу в футболі.

 Чого чекаєте від збірної України на чемпіонаті Європи 2020? 

 Від збірної, за великим рахунком, можна очікувати чого завгодно, це все-таки футбол, гра не дуже передбачувана. Але, в цілому, група попалася прийнятна, всі шанси є, цікаво буде подивитися ігри. До речі, у зв’язку із зайнятістю за навчанням, близько року не можу знайти час цілеспрямовано подивитися футбол у прямих ефірах, частіше це текстові трансляції та статистика, а також перегляд матчів у повному обсягу вже після їх завершення, в запису.

 Як оціните роботу штаба Андрія Шевченка та ті зміни, що вони внесли до гри збірної?

 Штаб Андрія Миколайовича і безпосередньо сам головний тренер працюють свідомо, вдумливо, тому результати вселяють оптимізм. Поки що все розвивається нормально. Було б непогано подивитися на роботу штабу зсередини.

 Часто повертаємося до найкращих сезонів команд Валерія Лобановського сезонів 1998/99, 1986, 1975, чудові континентальні та олімпійські турніри за участі очолюваних ним збірних. Чи передивлялися для себе ті класичні матчі? Які враження від них, якщо дивитися очима людини, знайомої зі швидкостями та інтенсивністю сучасного футболу?

 Переглядав деякі матчі, звичайно. За цим і зараз цікаво спостерігати, тож тодішній футбол «Динамо» відповідає вимогам сучасного футболу. Може, це було не так красиво, як результативно. Швидкість і якість ведення тактико-технічних дій була відмінною. Краса, про яку багато говорять, полягала в «упорядкованості» всіх компонентів команди, це відмінно проглядається в тих іграх, десь більше, десь менше.

 Валерій Васильович працював  у радянському й українському футболі практично без легіонерів. Як думаєте, чи склалися б у нього робочі взаємини з численними бразильцями, африканцями, які всього через кілька років з'явилися в команді київського «Динамо»

 Щодо легіонерів, не думаю, що він би зіткнувся з якимись надприродними труднощами. Він все ж працював в ОАЕ і Кувейті з іноземними футболістами. Я вважаю, легіонери в сучасному вітчизняному футболі - вимушений захід, і якщо від них відмовитися, зупиниться розвиток футболу, це на мій погляд.

 Той вектор, який Валерій Лобановський та Олег Базилевич обрали в футболі, вписується в революцію "тотального футболу" в світі. Як вважаєте, їхні футбольні погляди підтвердилися наступним розвитком футболу? 

 Тотальний футбол дає результат, ось це і є головний аргумент. За допомогою тотального футболу тоді збільшили швидкість ведення ТТД і варіативність дій в цілому. Навіть сучасніші тактичні схеми використовують деталі тотального футболу. Сама тактика з тих пір не сильно еволюціонувала, хоча і стоянням на місці це назвати не можна. Я думаю, що сьогодні і мій дідусь, і Олег Базилевич змогли б працювати і відповідати вимогам «сучасного» футболу. Тим більше, вони були людьми, які вчилися – постійно, з адекватною реакцією на всі новинки світового футболу.

 Нині український футбол, на жаль, може тільки мріяти про півфінал Ліги чемпіонів та новий виграш єврокубку. Як вважаєте, нинішня криза тимчасова чи затяжна? Як українському футболу знайти вихід із ситуації, коли в ньому стало менше грошей, більше футболістів їде за кордон? Ми тепер стали "експортерами", а не "імпортерами"?

 Криза, ймовірно, затягнулася. Багато вболівальників і журналістів звинувачують у всьому керівництво клубів, що занадто категорично. Існує багато зовнішніх факторів, які в сукупності посприяли продовженню цієї ситуації. Будь-який організм адаптується до навантажень деякий час, так і футбол повинен пройти адаптацію до мінливих умов зовнішнього середовища. Якщо буде вибраний оптимальний шлях досягнення мети, буде і результат. Щоб вибрати оптимальний шлях, повинні бути переглянуті деякі види діяльності в УАФ, в клубах і так далі.

 Ваші враження від київського «Динамо» сьогодення? Невже друге місце в чемпіонаті та ранній виліт із Ліги Європи - межа наших можливостей? Чи бачите перспективи в нинішньої команди?

 Київське «Динамо»  клуб з великою історією. Звичайно, неприємно дивитися на поразки свого улюбленого клубу, своєї улюбленої команди, але треба розуміти, що такий стан справ – тимчасовий. Так чи інакше, поразки змінюються перемогами. В «Динамо» останні кілька років були деякі кадрові проблеми, робота по їх усуненню ведеться і, дуже сподіваюся, незабаром буде видно позитивні зрушення.

– Який вектор розвитку «Динамо» вам подобається більше: запрошення легіонерів чи підготовка молодих місцевих гравців?

– Стратегія, яку вибрав клуб  виховання спортивного резерву, це завжди правильно, я підтримую це. Але слід знати, як саме відбувається підготовка, можливо, допускаються якісь помилки. На жаль, зараз я не бачу всієї картини, але після закінчення навчання матиму можливість заглянути в клуб зсередини, поспостерігати деякий час за процесом підготовки, за організацією менеджменту і так далі. Сподіваюся, зможу принести користь клубу, залишилося тільки почекати і зрозуміти, як саме.

Щодо легіонерів. Це хороший варіант, якщо клуб має в своєму розпорядженні значні фінанси. На жаль, в українських клубів немає таких грошей. Це не означає, що є якісь проблеми з бюджетом. Це одна з насущних проблем сучасного футболу, де вартість гравців дуже швидко росте. Але це не відміняє можливостей скаутингу та клубної школи, які, наприклад, у «Динамо» традиційно на високому рівні.

 Кілька слів про знаменитий ресторанний комплекс «У Метра», присвячений тематично Лобановському та «Динамо». Чи працює він? 

– «У Метра», на жаль, закритий, у зв'язку з великими витратами на утримання об'єкту. Існує думка, що мій дідусь мав серйозні фінанси, але розчарую тих, хто так думає. Це не так, на жаль чи на щастя.

 Чи не було бажання зробити музей Лобановського? 

– Бажання зробити музей є, але зараз трохи не той час для реалізації цієї мрії. Упевнений, що рано чи пізно знайду час і кошти для цього.

 Чи відвідували школу, де вчився Валерій Васильович і розміщена його експозиція, а також вулицю Лобановського? Як ставитеся до її появи?

– У школі не був. Чесно, трохи соромлюся, раптом хтось впізнає мене, а я такого плану «увагу» не люблю. Про школу цю я знаю, приємно усвідомлювати, що керівництво школи так шанує пам'ять мого дідуся.

 Як традиційно родина відзначає день пам'яті Валерія Лобановського? Хто з динамівців відвідує, пам'ятає? 

– День пам'яті наша сім'я відзначає цілком звичайно. Спочатку ми їдемо на цвинтар до дідуся, після – до пам'ятника біля стадіону. Вдома мама готує обід і ми всією сім'єю згадуємо що-небудь про дідуся, яким він був. На жаль, на кладовище приходить не так багато динамівців, як хотілося б бабусі, але, тим не менш, є ті, хто не забуває і пам'ятає. Ви самі можете побачити в телесюжетах чи інтерв’ю, хто з колишніх підопічних шанує пам’ять свого тренера, хто залишається вірним його науці.

СПОНСОРЫ И ПАРТНЕРЫ