Новини

  • 13 трав
  • 14:11
  • 1827 переглядів
друк

Згадуючи Метра. Прес-конференція Валерія Лобановського в 2002-му році

У рік своєї смерті Валерій Лобановський дав дві великі прес-конференції, не пов'язані з конкретними матчами. Двічі у 2002-му році Метр ініціював спілкування з журналістами – на початку січня це сталося в конференц-залі стадіону «Динамо», а в березні на клубній базі в Кончі-Заспі.

Це були серйозні за своїм змістом бесіди, до яких наставник «Динамо» ґрунтовно підготувався. За свідченням очевидців, Валерій Васильович ніколи не дозволяв собі подібне спілкування з пресою без серйозної попередньої роботи: цифри, факти та аргументи Метра були ретельно підготовлені.

«Тренер повинен учитися все життя. Якщо зачерствів, перестав учитися – значить, перестав бути тренером», – так вважав найуспішніший наставник в історії «Динамо».

Спілкування з Лобановським було схоже на університетську лекцію найвищого рівня. Валерій Васильович не просто відповідав на питання, він передавав журналістам та вболівальникам свої знання та досвід. Як же зараз не вистачає подібного підходу!

***

СПІЛКУВАННЯ ВАЛЕРІЯ ЛОБАНОВСЬКОГО З ЖУРНАЛІСТАМИ (4 січня 2002 року)

«Насамперед хочу вибачитися за запізнення – у нас було тренування і я мав бути на ньому присутній. По-друге, я без краватки, але з тієї ж причини – тільки з тренування команди», - почав розмову Лобановський.

Ми люди радянської епохи і для нас є звичним поняття «п'ятирічки». Ось уже минуло 5 років, як я знову працюю в динамівському клубі. Так ось, цю «п'ятирічку» ми виконали, хочу наголосити, посередньо виконали. За минулий рік, усі це розуміють – гравці, тренери, керівництво, ми могли виступити краще.

Але, на жаль, ми не зробили того, чого ви від нас чекали. На це були різні причини. Відпочиваючи, я мав можливість ознайомитися з пресою. Особливо важливо те, що пишуть зараз. Мене цікавило, яку оцінку нам дає те чи інше видання. Одні критикували жорстко, інші м'якше, одні називали провалом, інші казали «не досягли результату»... Форма критики – це виключно справа етики.

Раніше були листи трудящих, зараз цього вже немає, з'явився Інтернет, там люди спілкуються, висловлюють свою думку.

Деякі журналісти, я їх загалом розумію, виступили дуже емоційно – вони дуже хотіли бачити нашу збірну на чемпіонаті світу. Але крім мене, журналістів мають розуміти й футболісти, їм важко пояснити, чому їхній грі дали неадекватну оцінку.

Стосовно наших глядачів... Раніше ми несли відповідальність перед трудящими. Нам казали: «Ви радянські люди, ми від вас вимагаємо...» Можливо це і правильно було. Ми грали для глядачів, приходило по 70-80 тисяч. А зараз ми не несемо ніякої відповідальності перед тими двома тисячами, які збираються на наших матчах.

Люди, які не ходять на футбол, які лише читають про те, що відбувається, з моєї точки зору, не можуть взагалі говорити про футбол. Театри не можуть бути порожніми – для кого грати, навіщо викладатися?

Візьміть Англію – команда на останньому місці, а стадіон забитий повністю. У мене є друзі в Англії, я з ними постійно спілкуюся – я їм кажу: «У нас є такі слова для гравців, як ганьба (українською), позор (російською)...» А вони мені відповідають: «А в нас такого немає. Так не буває, щоб після гри футболістам кричали «Ганьба».

Повторюся – ми вихідці з радянської системи й будемо з неї виходити повільно – відразу вистрибнути не вдасться. Це пов'язано і з культурою в тому числі.

Ми звикли жити з гаслами, але тепер такого не буде, я маю на увазі «Динамо» (Київ). «Мета-2002» – цього не буде, «Разом до перемоги»... Але так як все зняти ми не можемо, то нехай буде «До перемоги – разом».

Ви мене будете питати про тактику, що у нас нового в тактиці. Зараз цікаво, читаєш пресу, дивишся передачі, «Футбол як футбол», треба цим цікавитися, особливо тренерам. І ось я почув один хороший аналіз того, що відбувається. Мовляв, на старому багажі виїхати не можна, потрібно що-небудь новеньке. Тільки ось, той, хто це говорить, повинен і нам розповісти, що ж це таке новеньке, а ми із задоволенням послухаємо.

Я впевнений, що деякі з вас запитають сьогодні про це новеньке і про те, як розвивається сучасний футбол.

Частина з вас бачила матч на чемпіонаті світу-1970 СРСР – Бельгія. Важко дивитися такий футбол, а багатьом подобається. Багато хто говорить про те, що ось так треба грати у футбол. За 90 хвилин команди «зробили» лише три штрафних – така чистенька гра... В одному з моментів показали Мунтяна широким планом – метрів 30-ть навколо нього нікого немає й він шукає кому віддати м'яч. Багатьом подобається такий футбол.

Мало того, деякі глядачі вимагають від ФІФА заборонити такий футбол, як зараз. Але що зробиш, не можна заборонити... І футбол буде розвиватися, незалежно від тренерів, гравців, журналістів. Давайте продовжимо цю тему. Візьміть 86-й рік. Багато з вас дивилися гру збірної Союзу з бельгійцями. Ось після цього матчу я хотів би запитати своїх опонентів: «Так що ж новеньке ви можете запропонувати?»

Перейдемо до питань, тим паче, що ви мене постійно критикуєте за те, що я не з'являюся на прес-конференціях. Відверто кажучи я не очікував такої кількості людей сьогодні (в залі було близько 70-ти осіб – прим. ред)... Що ж ви, критикуєте мене, а самі не приходите? Я пам'ятаю, тут були повні зали, люди стояли у проходах. Так для кого ж давати прес-конференцію? Я вам не докоряю, маю на увазі тих, хто не прийшов сьогодні.

***

Питання журналістів

- Валерію Васильовичу, чи не вважаєте Ви помилкою своє рішення очолити збірну України та залишитися тренером «Динамо»? Якою мірою це поєднання завадило Вам працювати з клубом та з національною командою? (Артем Франков, журнал «Футбол»)

- Справа в тому, що у мене є досвід поєднання роботи з клубом та збірною. Я так працював за часів радянського футболу.

Чому я взяв на себе такий важкий тягар? Адже одна гра у збірній варта п'яти у клубі та одного року життя. Це складно. Я не думаю, що це було помилкою. У мене в збірній було багато динамівців, я з ними вже працював та знаю про їхній стан та можливості.

Потім з різних причин група гравців випала й як така базова команда зникла. З'явилися дві такі команди – «Динамо» та «Шахтар». Ось цього я не припускав. Хоча, цілком імовірно, сенсу за це (суміщення посад – прим. ред) братися не було – 40 років це 40 років, а вже старший – важче. Відповідаючи на ваше запитання прямо – так, цього не треба було робити.

Тренер збірної повинен їздити, дивитися гравців, розмовляти з ними. Але для цього він повинен мати багато часу.

При цьому керівництво клубів повинно доброзичливо ставитися до збірної України. А не так, що ось у нас головне завдання клуб. Таких людей треба переконувати, говорити про те, що клуб це добре, але є ще й інтереси збірної.

***

 - Зазвичай київське «Динамо» взимку укомплектовується багатьма виконавцями. Зараз до команди приходять молоді гравці, які, на мій погляд, зараз неспроможні посилити основу «Динамо». Що це означає – основа не потребує посилення або з'являться ще більш сильні відомі гравці? (Андрій Шахов, журнал «Футбол»)

- Ми то запросили кілька гравців, наприклад, Зідана. Але він відмовляється, з яких причин я не знаю.

Так що ви пропонуєте – зробити акцент на хороших західних гравців? Ті, хто сидять там на лавці запасних, нам не потрібні – ім'я є й більше нічого.

Є й інший шлях – запрошувати молодих, талановитих гравців, з яких можна зробити хороших футболістів. Сьогодні клуб знаходиться в такому стані, що стратегія комплектування складу спрямована на придбання молодих, талановитих футболістів.

Такий досвід у «Динамо» є. Коли в 1974 році я прийшов до клубу, то це була команда зірок. І мені казали: «Яке відношення ви взагалі маєте до цієї команди?» Так, я не готував цю команду, я не займався селекцією.

Я прийняв клуб, перед яким стояли певні завдання – чемпіонат та Кубок СРСР, а також не зганьбитися на міжнародній арені. Ми поставили інші цілі, оцінили свої можливості, підняли рівень цих футболістів. Спробували в тактиці випередити наших суперників... А далі все йшло за рахунок підготовки своїх гравців. Адже 1986 рік – це не рік випадковостей, ми три-чотири сезони готували таких футболістів, як Рац, Безсонов, Заваров, Євтушенко, два роки Бєланов.

І пройшовши через 7-е місце в 1983 році, через 10-е місце в 1984 році (на це були свої об'єктивні причини), ми в 85-му році створили зовсім іншу команду. Через рік це була вже та ж команда, з незначними змінами.

Бачите, скільки часу було витрачено на підготовку футболістів окремо та команди загалом. Зараз я прийшов до команди, до мене тут працювали досить авторитетні тренери, які створювали цю команду. Тому зараз, з об'єктивних причин (ряд гравців зовсім нещодавно прийшли з інших команд), ми не показуємо той результат, який ви від нас вимагаєте.

Ви хочете, щоб ми створили за рік нову команду з новими гравцями, тобто ми зобов'язані перемагати «Ліверпуль». Чому я роблю акцент на «Ліверпулі»? Я пам'ятаю на прес-конференції журналістів, ваші сумні, ображені очі... В них було написано: «Ну як ви могли програти?»

Так швидко команда не створюється. Скільки ще потрібно часу, я не знаю. Коли в 1996 році я повернувся до «Динамо», то на першій же прес-конференції сказав: «Нам треба зробити конкурентоспроможну команду. А коли вона дасть результат – я не знаю».

Але при цьому наша команда не обов'язково повинна була грати внічию з «Борусією» вдома – я згоден з вами, не мали програвати 1:3 «Боавішті» – я повністю з вами згоден, не обов'язково було програвати «Ліверпулю».

Ви (журналісти – прим. ред) люди емоційні й усе так і сприймаєте. Ми трошки по-іншому. Ми оцінюємо гру «Ліверпуля», за своїми визначеними критеріями, й оцінюємо гру «Динамо». Так ось, у київському матчі ми були на голову вищі – але програли, що ж поробиш...

Ще раз повторюся – зробити команду на один рік неможливо. У цьому плані мені сподобався вислів одного з тренерів «Ліверпуля». Він сказав: «Ми до цього йшли шість років».

Чудес не буває – візьміть Зідана, кого-небудь ще... Невідомо, як він заграє в цій команді. Ми знаємо приклади – Платіні прийшов до «Ювентуса» й у нього рік нічого не виходило. І він хотів іти...

Ось я виправдовуюся перед вами – це ми не зробили, скажу прямо – я не чарівник. Відразу зробити з хлопців 18-ти, 20-ти років зірку неможливо, хто б цього не захотів. Імідж клубу – це не лише вдалий виступ на євроарені, а ще й підготовка талановитих футболістів, які можуть стати зірками.

Вже є футболісти, на території колишнього СРСР, за рахунок гри та імені яких підтримується імідж держави. Шева зараз це все, і не лише в «Мілані». Збірна зараз має їхати до Японії. Шевченко є – одні умови, Шевченка немає – зовсім інші...

Ваша критика (звернення до журналістів – прим. ред) нам завжди допомагає, якщо доброзичлива – дуже добре. Без критики, без опонентів не може бути руху вперед. Ви нам допомогли розібратися в деяких моментах.

Ось ви кажете: «Команда, яка укомплектовується другорядними футболістами...» Ну якщо другорядні – так чого ж ви вимагаєте від нас перемог? Гравці то маловідомі, жодна з їхніх збірних не потрапила на чемпіонат світу. Тоді ви повинні по-іншому ставити питання – треба реально оцінювати свої можливості.

Ми працюємо, ми намагаємося піднятися на інший рівень – і колективну гру, і індивідуальну майстерність. Швидко це зробимо – відмінно, повільніше – теж добре, головне рухатися вперед, створити конкурентоспроможну команду.

***

- Валерію Васильовичу, як Ви думаєте, що дало привід президентові «Шахтаря» Рінату Ахметову накинутися зі звинуваченнями на адресу президента ФФУ Григорія Суркіса, мовляв він винен, федерація винна у тому що збірна не пробилася на ЧС-2002? Чи винен Суркіс і федерація - Ваша думка? (Олександр Липенко, Радіо «Шансон»)

- Я не знаю Що робити?» і «Хто винен?» і я не збираюся коментувати Ахметова - це його особиста думка, точка зору. Інша справа, що конгрес ФФУ підтвердив правильність вибору президента і напрямок його діяльності.

Що ж стосується його дій (мається на увазі Григорій Суркіс - прим. ред). Один фінансист сказав: «Маленьке просування вперед краще дюжини програм». При чому тут Григорій Михайлович? Він що, брав на себе зобов'язання потрапляння збірної на Чемпіонат світу? Він усе робив, щоб допомогти команді.

Зараз почалася відкрита війна. Індія і Пакистан ще готуються, а тут уже оголосили війну. Причини на це є, не будемо про це говорити.

Тільки в одному я можу не погодитися з президентом «Шахтаря», решту я не буду коментувати, не можна ставити інтереси клубу вище за інтереси збірної. А тут читаєш інтерв'ю гравця - для мене головне клуб, а не престиж українського футболу. Загалом, це дуже складне питання.

Дай Бог, щоб у нас було побільше таких керівників як Григорій Михайлович. З цього приводу є хороший анекдот.

Людина, пов'язана з футболом, її усі думки про футбол, так ще й сни сняться про те, що пацюки грають. Роблять передачі, б'ють по воротах. Вона приходить до лікаря, все пояснює і доктор каже: «Я вам дам таблетку, вип'єте її і все пройде».

- «А можна не сьогодні» - запитує пацієнт

- «Чому?» - цікавиться лікар

- «Так завтра у них фінал» - слідує відповідь

Якщо буде побільше таких керівників як Григорій Михайлович, Ігор Михайлович і засновники клубу, то наш футбол підніметься на більш високий рівень. Коли? Ми не можемо вимагати від президента все влаштувати прямо зараз.

Ви (журналісти - прим. ред) в якійсь мірі були не праві, коли писали: «Ось грає «Динамо», а коли ж заграє і збірна?»

Так адже «Динамо» (Київ) - це підготовлена, навчена команда. А збірна створюється не на одній команді - поєднати футболістів з різних клубів не просто. Тренеру збірної доведеться зіткнутися з багатьма труднощами.

Якщо ви будете кричати «Караул» після поразки у товариському матчі, то як ви збірній допоможете? У тренера і так складне становище, а ви хочете усе прямо зараз. І тренери, і гравці теж хочуть прямо зараз - але не все вдається. Терпіння потрібно.

***

- Швидше за все, починаючи з наступного сезону, ПФЛ скасує спільну заявку першої, другої і третьої команди. Де будуть готуватися молоді футболісти, де вони зможуть набрати ігрову практику? (Микола Несенюк, «День»)

- Коли приймається рішення, то є і аргументи. Будемо сподіватися на ПФЛ, що вони підкажуть як, що і де...

Рішення просто так не береться. Пам'ятаю у Радянському Союзі вирішили: у команді повинні грати 3 гравця 18-ти років. І до чого це призвело? А ні до чого. Як так взяти і поставити - це ж розбалансування команди.

Мабуть у ПФЛ знають, як треба правильно готувати футболістів. У нас 2 склади, одні зіграли, що робити іншим? Може виникнути ситуація, що кандидати у збірну України і в «Динамо», і в «Шахтарі» залишаться без ігрової практики.

У підсумку залишиться у програші національна команда. Навіщо вони прийняли це рішення? Я вважаю, що це пов'язано з інтересами першої ліги. Виявляється, перша ліга це головне - ні інтереси українського футболу, ні клубних команд вищої ліги не враховувалися.

Якщо перша ліга вирішує у нас все - то це правильне рішення.

***

- Валерію Васильовичу, Ви говорите про інтереси українського футболу. Як вирішити проблему із засиллям легіонерів? Як Ви ставитеся до того, що суперників «Динамо» у чемпіонаті України стимулюють з боку? Як Ви ставитеся до призначення Леоніда Буряка тренером збірної? (Михайло Волобуєв, АСЖУ)

- Почнемо з питання про стимулювання. Тут можна говорити тільки про культуру і етику. А заборонити - це складна річ, як довести - стимулював, не стимулював?

На Заході таке може бути, коли залишається одна гра. І в пресі прямо пишуть - ці стимулюють тих, щоб ті відібрали два очки у конкурента.

А стимулювати з першого туру - це не нормально.

Щодо легіонерів. Якщо у нас футбол високого класу, є свої футболісти, за допомогою яких можна вирішувати завдання високого рівня (наприклад, гра у Лізі чемпіонів), то потрібно намагатися якомога менше мати легіонерів. У нас зараз в українському футболі провал. Це буває у будь-якій країні. Голландія у 70-х - а потім на 10 років немає голландського футболу. Таке буває з кожною країною.

Якщо у нас провал, то крім збірної давайте ще угробимо і клубний футбол. Взагалі-то, обмежувати кількість легіонерів потрібно, але тільки тоді, коли футбол у нас буде на певному рівні. Поки цього немає, треба підтримати клубний футбол.

Щодо Буряка. Зрозумійте, ми виховані на старій, радянській системі. У нас практично не було інформації, про те, що відбувається у світі. Для отримання цієї інформації ми виїжджали в Ужгород, де угорське телебачення транслювало чемпіонат Англії, ігри провідних команд.

Ми ж досі не писали про приклад Німеччини, де йде старший тренер і команду очолює його асистент, йде тренер збірної Франції, команду прийняв його помічник. А все чому? Є певний напрям, який потрібно розвивати, не копіювати. Не може бути такого, як, наприклад, сказав тренер «Ростсільмашу» Андрєєв: «Я 30% взяв у Бескова, 30% у Лобановського, 40% - це моє».

Так не буває. Це єдиний процес, він може вдосконалюватися, але не змінюватись. Яка ж тоді спадкоємність? Ми не повинні шарахатися з боку в бік - повинна бути спадкоємність.

***

- Про матчі збірної України з німцями. Скажіть, чи була збірна України приречена відразу ж після того, як дізналася свого суперника, чи результат двораундової дуелі міг би бути іншим? (Валерій Рикунов, «Робітнича газета»)

- Результат завжди може виявитися іншим - це футбол. Збірна Румунії мала беззаперечну перевагу над словенцями, але виграти не змогла. Ми могли обіграти збірну Німеччини. Але з різних причин так склалася гра. Якщо послухати журналістів - Гусін рятівник збірної України. Він півроку хворів, потім трошки тренувався...

Ми боялися образити Тимощука. Він один із найкращих футболістів України, ви так про це говорите і пишете. Як же ми не поставимо Тимощука і поставимо Гусіна? У грі нам довелося поміняти Тимощука, на що він сказав: «Я не знаю, чому мене замінили».

Коли ми подивилися розшифровку, то жахнулися - 58% браку і це гравець середньої лінії. Саме там усе починається, усе зароджується.

Гусін - ніякий не рятівник. Коли він у хорошому стані, у хорошій формі, то дуже корисний для команди, тому що він універсал - може зіграти і в обороні, і в нападі... Але не може один гравець щось вирішити. Зараз і чотири футболісти нічого не зроблять, якщо інші семеро грають нижче своїх можливостей.

Ви повинні розуміти, що всі тренери зараз скаржаться на новий регламент проведення відбірного турніру. 10-го обидві команди віддали все, що у них є - як їм відновитися до 14-го? Вони не відновляться.

Організм ні гаслам, ні закликам, ні установкам не підкоряється. Один матч із двох буде провальним у плані самої гри.

***

- Як би Ви поставилися до відновлення першості серед дублерів?

- Дублери були потрібні в радянському футболі. Тоді практично були заборонені переходи, футболісти могли довго грати в дублі (той же Михайличенко).

Зараз такого немає. Не буде гравець 6 років сидіти на лавці - Ребров повстав проти «Тоттенхема» і хоче піти, тому що йому не дають грати.

Я вважаю, що це повернення в минуле. Колись дублюючі склади давали користь. Футболісти тоді мирилися з такою системою. Зараз створено систему, що дозволяє давати ігрову практику - не зіграв у вищій лізі, значить, виступив за «Динамо-2», «Динамо-3»... Це сучасна система.

***

- Валерію Васильовичу, минулого року дуже зросла кількість втрат м'яча у наших команд у центральній лінії поля, коли команди класу «Ліверпуля» або збірної Німеччини застосовували пресинг. Чи можливо навчити на тренуваннях гравців бути готовими до такого розвитку ситуації, чи поки у нас у чемпіонаті України не буде подібного рівня боротьби, поліпшення в цьому плані чекати не варто? (Ігор Линник, «2000»)

- Один відомий тренер, який працював у Росії, на установці казав: «Та потримайте ви м'яч у центрі поля, а гол ми якось заб'ємо». Добре, а якщо вам не дадуть забити гол, якщо вас будуть накривати?

Кількість втрат буде більше і навчити неможливо. А треба прагнути, щоб кількість втрат була меншою. У цьому напрямку і проводиться тренувальний процес, звідки ж узявся пресинг? Що, сказали «Вийшли хлопці і пресингуємо» і все? Ні звичайно. Над цим проводиться робота цілий рік.

Інша справа, як вони реалізовують це. Це вже інше питання. Я вам сказав про набір тактик. Деякі кажуть, що ось бачите - не тактика винна, а її реалізація. Звісно, винна реалізація. Я можу вам навести приклад.

1988-й рік, чемпіонат Європи, півфінал зі збірною Італії. Нам сказали: «Ви бачили яка команда у Італії? Чудова команда, має перевагу перед усіма». Як же нам побудувати свою гру? Дати їм можливість грати - погано. Будемо пресингувати? Так можемо зробити ще гірше: Віаллі і Манчіні - гравці індивідуального плану, прогавив контратаку і пропустимо. Ось ви приймаєте рішення, на роздум - добу.

Футболісти сказали: пресинг. Але гравці навчені, вони готувалися до цього 5-6 років, вони освоїли цей пресинг. Після гри зайшов у роздягальню Енцо Беарзот і сказав: «Спасибі за гру, ви грали у футбол майбутнього».

Професіонали завжди так чинять, вони завжди відзначають щось хороше і вітають - це важливо для розвитку футболу. Для загального футболу.

Ви кажете: «А може не треба розшифровок, і так усе видно». Я взагалі дивуюся баскетболу. Я дивлюся ігри професійної американської ліги. «22 очки, 19 підбирань, 7 гольових передач»... Для чого рахувати? Ось гравці знають, що потрібно підбирати ці м'ячі, а не щось інше робити, гравці розуміють, що треба замість того, щоб закинути, можливо, віддати пас, вони розуміють усе це, але як можна сказати, зіграв він добре або погано?

Добре - це кількість забитих м'ячів, це кількість підбирань, у них ще є, це робиться для журналістів і глядачів, що б вони розуміли корисність цього гравця, але у них на цьому не зупиняються, розшифровки ще далі йдуть.

От по іграх з Німеччиною - брак 45% в середній лінії, то який футбол може бути, якщо середньої лінії немає! Потрібно спочатку поламати стереотип гравця який любить робити обведення, але якщо наприклад він робить двадцять обведень і десять втрат? З м'ячем гравець, під нього підлаштовується команда, він не грає в пас, а думає що потрібно обвести, він обіграє, у нього забирають м'яч і що? Контратака.

Але ці люди, ці гравці, вони виховані так, з ними і поговорити потрібно, та ще й без обведень футболу немає, але має бути розумне поєднання обведення та передач, що б суперник не підлаштувався, а якщо вони знають чим я весь час займаюся, то один, два, три, вишикувалися і все.

Ось як суперник підлаштовується під Шевченко зараз, вони знають, що він може обіграти, ось вони і вибудовуються: один, два, три, і все. Йому так грати вже не можна, потрібно щось змінювати, грати більше без м'яча, що він і робить в кращих своїх іграх.

Тому для цього і розшифровка, ти водив стільки, скільки втратив - 50%, як можна вигравати команді, втрачаючи 50% м'яча? У мене є й інші показники. Мені ось кажуть, навіщо ви рахуєте рух без м'яча, ми ж без м'яча не можемо грати.

Потрібно відбирати м'яч, або не давати супернику реалізувати свою тактику, хоча б на 30% плюс відібрав м'яч, негайно атакуй. Або тренувати окремо одних гравців, окремо других, а де ж колективний футбол, де тотальний футбол, це повернення в минуле, а в минуле повертатися не варто.

Тому коли ви скептично ставитеся до цього, але після матчу говорити, зіграв гравець добре або погано, журналіст може собі це дозволити, а тренер? Що він скаже, ти погано грав, ти погано грав, а футболіст скаже «Як я погано грав?»

А тут, коли вивішуються результати розшифровок, вони йду і дивляться, як грали, що зробили корисного на полі, на якому він місці. Один наш провідний футболіст, в грі з «Металургом», опинився на десятому місці.

Гравець високого класу не має права опуститися до такого рівня. Тому він дивиться, і йому неприємно, що він так зіграв, він переживає, розуміє, що не можна говорити просто: «Ось мені він сподобався».

Зараз дехто каже: «Ви розумієте, ось Чернат нам подобався, а зараз щось ні». На це я відповів: «Гіоане мені раніше не подобався, а зараз подобається». Чому у Черната спад? Щось в сім'ї, психологічний стан, але як з ним поговорити? Через перекладача запитати, як з тобою спить дружина? Незручно якось, а як навчиться говорити, тоді і запитаємо, що у нього відбувається.

***

- Валерію Васильовичу, ми в праві чекати, що якщо за певного гравця заплачені гроші, то буде відповідна віддача. Взяти того ж Деметрадзе - його купували як рятівника команди, тобто на місце Шевченка. Цей трансфер до сих пір найдорожчий на просторах СНД. Візьмемо Пєєва - його трансфер 4-й в історії болгарського футболу. А питання таке - чи не занадто багато трансферних прорахунків допустив клуб останнім часом? І в продовження теми - з приводу спілкування з легіонерами. Не секрет, що багато хто з них сприймають «Динамо», як проміжний етап у своїй кар'єрі, це в «Ліверпулі» Ульє каже своїм футболістам про те, що вони повинні вмирати в червоній футболці клубу, адже «Ліверпуль» може бути кінцевою мрією футболіста. А український клуб ніколи не буде для людини з Європи межею мрій... (Артем Франков, «Футбол»)

- До вас зустрічне запитання - в якому році скасували кріпосне право в Росії? У 1861-му, а ви хочете, щоб гравець приїжджав до нас і ставав рабом клубу.

Деметрадзе приїхав - ніякий він не рятівник. Якби знайшли рятівника, то заплатили б за нього гроші і були б впевнені, що він стане нас рятувати. Є колективний футбол, в якому і повинні виховуватися такі футболісти, як, наприклад, Шевченко. Але самі гравці кажуть, що такий футболіст як Шевченко народжується раз на 100 років.

У мене є знайомі журналісти, які ведуть статистику - я у них поцікавлюся, чи є такий клуб, який завжди точно вибирає гравця. Взяли цього - все добре, взяли того - все нормально...

Я не думаю, що є такі клуби. Беруть футболіста з надією на те, що він заграє, дивляться його, чи підходить він під стиль команди. Якщо він не підійшов - такого гравця продають. Я не знаю, як можна купити патріота когось. Патріота клубу - так, правильно Ульє каже, одягнув червону футболку, виходь, викладайся...

Ми завжди гравцям нагадуємо - команда «Динамо» (Київ) - це ім'я. Моя думка, що ми не зможемо знайти таких селекціонерів, які зможуть привозити нам футболістів екстра-класу, але за невеликі гроші.

На цю тему треба міркувати в плані можливостей клубу. Ми збираємося зірок купувати? Який сенс? Ви думаєте, якщо ми повернемо Шевченко, він також заграє і тут. Ні, він змінився - він тепер професіонал, він відповідає за себе перед глядачами, всі знають скільки він заробляє. Тому і вимагають від нього повністю викладатися.

Неможливо привозити тільки тих гравців, які підійдуть команді. Помилки були, є і будуть. Буває, що гравці не підходять під стиль команди, гравці ненавчені.

У «Динамо» є один легіонер, прізвище називати не буду, так от коли я у нього запитав: «Ти знаєш, що таке націлена передача?», він відповів: «Це треба по голові потрапити кому-небудь...». А ось зараз він знає, що це таке і робить націлені передачі.

***

- Валерію Васильовичу, Ви сказали, що у нас проблеми з молодими гравцями. Але наші юніорські збірні ставали призерами чемпіонатів Європи. Мені здається, що проблема пов'язана з переходом з юніорського футболу до дорослого. Як можна вирішити цю проблему? (Андрій Шахов, «Футбол»)

- Треба дивитися в корінь. За 8 останніх років хто з молодіжної збірної потрапив в національну? Хто з гравців молодіжної збірної уклав контракти із західними клубами? Очевидно, проблема в тому, що у нас неправильно працює піраміда збірних команд. У нас спад в футболі і молодіжну збірну роблять з того, що є.

Не треба плекати ілюзій, мовляв, ось у нас така молодіжна команда... Звідки туди набирають гравців? З клубів. Ми ніколи не залишаємо за бортом збірної перспективних гравців.

Ми їздимо, дивимося, розмовляємо з тренерами клубів, а вони кажуть: «Не можемо ми вам допомогти з гравцями. Поки не можемо». Вони відкрито це говорять, знаючи про можливості своїх гравців. Я сподіваюся, що прийде час і у нас з'являться талановиті футболісти. Не може бути, щоб при серйозній роботі не виховувалися хороші футболісти.

Згадайте, коли в «молодіжці» грали Ващук, Дмитрулін, Шевченко, Шовковський, Федоров... Он їх скільки відразу з'явилося. А зараз такого немає. Для цього треба час. Треба почекати.

***

- Президент ФФУ Григорій Суркіс на виконкомі федерації підняв питання «Чесної гри» в нашому футболі. Хотілося б почути Вашу думку з цього приводу (Микола Несенюк, «День»)

- Які можуть бути з цього приводу думки? Однозначно - не можна ділити очки. Коли домовляються команди «три очки вдома», на виїзді три очки віддамо - який же це футбол? З точки зору клубів - убезпечити себе від вильоту, ще якось можна зрозуміти. Але з точки зору футболу...

Тут граємо без напруги, там граємо... Які ж у нас футболісти будуть? Це неправильно, але як з цим боротися? Все з'явилося ще при Союзі, але в іншій формі.

Ось в Росії, мені здається, цього немає. Президенти клубів домовилися між собою, що цим займатися не будуть. Вони виділили спеціальний суддівський фонд і команди самі платять суддям.

І там вже такого немає. З цим у нас треба боротися. Де будуть рости футболісти, де боротьба? Ось проти «Динамо» виходять команди, вони просто з себе вискакують, а потім 5 матчів спокійно програють.

***

- Як Ви ставитеся до можливої ​​роботи іноземних фахівців в українському футболі? (Юрій Малишев, ВВС)

- Ми намагаємося потрапити в Європу, і рано чи пізно це станеться. І якщо зараз у Європі існує вільне пересування робочої сили, єдина валюта - що тут поганого?

Консерватори англійці вперше запросили іноземця тренувати свою збірну - вони знають про його можливості, бачили його роботу. Так що тут поганого?

Інша справа - що може дати цей тренер. Адже є тренери типу Пассареллі. Ось він сидить - нога за ногу, «Я знаю, як вивести «Парму» на 4-е місце». У підсумку - 5 матчів, 5 поразок. Його прибирають, він кладе гроші в кишеню і їде.

Є тренери, які турбуються про свій імідж, такі як Ектор Купер (тренер «Інтера» - прим. ред). Так чому ж нам в Україні не потрібен такий тренер? Є інше питання - проблема менталітету. Він не знає менталітету українського футболіста. Якщо він поставить перед ними завдання, як перед західним професіоналом - це провал. Повинні бути зовсім інші підходи.

Якщо запросити тренера, у якого є ідеї, напрямок, свій прогресивний погляд на розвиток футболу і він може прищепити його команді - це добре чи погано? Це дуже добре.

***

- Я прочитав інтерв'ю одного гравця «Динамо» перед Новим роком, у якому він каже, що між Вами і футболістами існує певна дистанція. І футболістові легше підійти до Ігоря Михайловича, а не до Вас. А також про те, що гравці вже не сидять, як галчата, розкривши рота, і не слухають те, що Ви їм говорите вже 3 роки. Може, є сенс завести в команді психоаналітика? (Максим Максимов, Радіо «Свобода»)

- Розумієте, до гравців є різні підходи. Ось один тренер навідувався до футболістів у сім'ї, пив з ними чай. Це підхід. Є тренери на Заході, які запрошують гравців до себе додому на вечерю, ті приходять із дружинами, сидять, розмовляють.

У мене зовсім інший підхід, я намагаюся нікого не образити. Нехай на мене поскаржаться, кого я хоч раз образив? Що не так зробив?

Я знаю тренера, який після матчу вносить у роздягальню ящик шампанського, гравці п'ють, об'єднуються. Напевно, комусь це до душі.

Я намагаюся поводитися оптимально. До мене заходять гравці, я з багатьма розмовляю, вирішуємо проблеми. Цю кількість спілкування я вважаю оптимальною.

Обов'язково підніму пресу, з'ясую, хто це казав (дивіться питання - прим. ред), у мене з ним буде індивідуальна бесіда і я запитаю: «Що ти хочеш, як ти хочеш зі мною спілкуватися?»

***

- Валерію Васильовичу, які умови Вашого контракту з «Динамо» - який термін угоди, без розголошення комерційної таємниці, я до Вас у кишеню залазити не збираюся. Як довго Ви ще плануєте попрацювати? (Артем Франков, «Футбол»)

- Я прихильник іншого підходу (мається на увазі укладення контракту – прим. ред.). Я виріс у «Динамо» і некоректно з мого боку укладати цей контракт, нотаріус, печатки і все таке інше.

У мене є домовленість - я буду працювати стільки, скільки зможу. Якщо я відчую, що вже не можу працювати, то я про це скажу.

Не сприймаю там усілякі неустойки, витрати - у мене інший підхід, чи правильний він, я не знаю. Мені кажуть, як так, мовляв, треба укласти контракт, коли йдеш, треба взяти гроші - я цього не припускаю.

***

- Валерію Васильовичу, кажуть, що Яшкіна відкрили Ви, побачивши його в одній з ігор на Кіпрі. Покладали на нього надії, став грати, став кандидатом до збірної України, пограв, і ось він іде?

- Щоб дати відповіді на це питання я наведу дещо нерівноцінний приклад. Платіні не підійшов «Ювентусу». Я не знаю, хто його запрошував, але не пощастило. Рік не пощастило, потім адаптувався до умов. Ви хочете, щоб Лобановський один раз побачив гравця і сказав: «Ось, ось це гравець». Я його бачив один раз, він футболіст, який володіє певними навичками, але цього замало. Футболіст, який не може пробігти п'ять по триста, про що тут говорити, це його стан, його можливості. Я не знаю, які вимоги він висуває до себе, любить він футбол, або себе у футболі.

А ви знаєте, скільки часу стежили за Шевченком? Півтора року! Вони знали, що це за гравець, їх цікавила його культура, ставлення до партнерів, взаємодія із суддями, його інтереси, як він у компанії, товариський він чи ні. І це все за півтора року, а хіба ми маємо змогу стежити за молодим футболістом, словаком або угорцем. Ні.

Ось у нас у команді є чудовий гравець, легіонер, але у нього низький інтелект. Потрібно його тренувати, це дуже важливе питання. На останньому семінарі ФІФА обговорювалися питання. Про тактику навіть ніхто не згадував, підготовки навіть не торкнулися. Хвилювало два питання: перше - сім'я, і ​​друге це - інтелект. Без інтелекту розвивати світовий футбол дуже складно. Ось як без інтелекту, якщо людина каже: «Цього мені не треба, цього я не розумію, а що від мене вимагають». А як буде розвиватися футбол, ось і потрібно намагатися його якимось чином підвищувати. Щоб було розуміння, тоді і буде прогрес.

***

- Що завадило збірній України посісти перше місце в цьому відбірному турнірі, при цьому складі нашої групи. У чому збірна Польщі перевершила збірну України?

- Знову ви говорите математика, кібернетика. Усе є число! А ось як ви прорахували, що це слабка група? Одна людина написала: «ось якщо з цієї групи не виходити, то потрібно п'ять Андорр до групи». Дилетант, людина дилетант, яка нічого не розуміє у футболі. Він навіть не знав, що Норвегія була визнана командою №1 у Європі кілька років тому. Він навіть не пам'ятає, що Вірменія, раз підставила підніжку в Києві, два - підніжку в Єревані, - незручний суперник. Ми знаємо про це.

Далі - Польща, звичайно шістнадцять років не було команди, і таку команду не обіграти? Простіше, коли дві команди, а решта слабкі. Дві команди змагаються, а інші - Андорри. Але коли боряться п'ять або чотири хороших середнячки, це дуже важка група. Так, полякам пощастило в першій грі, ми не повинні були програти. Але це команда, яка провела близько восьми контрольних ігор, сім програла і одну зіграла внічию. Ви розумієте, з нашим радянським менталітетом, обіграти таку команду можливо однією ногою.

Свого часу збірна СРСР була чемпіоном за перемогами в контрольних іграх, а щойно доходило до офіційних - не виходило. Тому потрібно було проходити, але ви згадайте, які ми очки втратили, чотири поспіль нічиїх - це плюс вісім очок!

Просто збіг обставин і недоліки в грі, психологія гравців, ноги тремтять і т.д., потім починає виправдовуватися, чому він не може забити, опиняючись сам на сам. Загалом, група була не найсильніша, і не найслабша. Повинні були вийти, не зобов'язані, а шанси були.

СПОНСОРИ І ПАРТНЕРИ