Новини

  • 30 трав
  • 01:40
  • 7415 переглядів
друк

Володимир ТРОШКІН: «Престиж країни та клубу для нас був на першому місці»

Володимир Трошкін, захисник «Динамо» (Київ) зразка 1975 року, яке виграло Кубок Кубків та Суперкубок УЄФА, ставши найкращою командою світу, ділиться своїми спогадами про знаменні для його команди матчі 40-річної давнини.

- Це було вже так давно, що якісь окремі деталі вже й не згадаєш… Оскільки ми були справжніми патріотами Радянського Союзу, престиж країни та клубу для нас був на першому місці, свої перемоги в розіграші Кубка Кубків та Суперкубку УЄФА в ювілейний, 30-й, рік перемоги над фашистськими загарбниками присвятили ветеранам Великої вітчизняної війни. У мене і батько воював, і дід, тому, звичайно, вони були дуже задоволені та розчулені нашими перемогами.

- Який із матчів 1975 року згадуєте частіше за все?

- Напевно, я відзначив би наше протистояння з нідерландським ПСВ. В їхньому складі виступало шестеро чи восьмеро гравців збірної, яка рік тому грала у фіналі чемпіонату світу проти ФРН. Цікаво було зіграти проти футболістів, які ні в чому не поступалися, а в деяких компонентах навіть переважали німців.

- Значить, ви погоджуєтеся зі своїми колишніми партнерами по команді, які відзначають, що найскладнішим було протистояння саме з ПСВ (на фото)?

- Так, причому складними були обидва поєдинки. За підбором футболістів та рівнем демонстрованої гри команда була гідна звання однієї з найкращих в Європі. Тим приємніше було виграти у них за сумою двох матчів.

- На матчі з «Баварією» в Суперкубку УЄФА виходили з упевненістю у власних силах?

- Перед першим матчем у нас були величезні труднощі – у тренувальному процесі могли брати участь лише 8-9 людей: інші були чи то на лікуванні, чи то займалися за індивідуальною програмою. Але ціною неймовірних зусиль та завдяки диво-голу Блохіна ми виграли в Мюнхені, а вдома в ті часи ми нікого не відпускали – починаючи від «Арарату» та закінчуючи «Баварією» (посміхається). Справедливості заради варто сказати, що й у «Баварії» були кадрові проблеми – зокрема, на матч-відповідь через травму не зміг приїхати Герд Мюллер, наявність якого у складі багато значила для команди. Але німці, незалежно від обставин, завжди б’ються до кінця, тож «солодкого» в обох матчах для нас було мало.

Відзначу, що зазвичай судді в Європі, причому не лише футбольні, не дуже любили радянських спортсменів. Але італійський арбітр, який судив перший матч у Мюнхені, відпрацював на диво добре, й нам вдалося здобути несподівану перемогу. А в Києві, повторюся, ми вже нікому спуску не давали, й трохи менше ніж за місяць довершили розпочату справу.

- У нинішніх футболістів створені всі умови для якісного відновлення після матчів, тож не дивно, що вони можуть на високому рівні грати двічі-тричі на тиждень. Як у ваші часи, коли не було сучасних технологій, відновлювалися та готувалися до матчів?

- А хто сказав, що у нас не було сучасних технологій? Ми проходили різноманітні процедури, нам робили масажі, навіть була киснева камера! Тож київське «Динамо» також прямувало в ногу з часом. Та й лікар у нас був дуже хороший – Віктор Берковський. Він підтримував зв'язок із колегами по всій Європі, особливо тісний контакт у нього був із «Баварією». У Віктора Івановича були чарівні мазі: помазав ногу в місці запалення чи забиття – й уже нічого не болить!

Copyright © 2015 FC Dynamo Kyiv

СПОНСОРИ І ПАРТНЕРИ