Новини

  • 14 трав
  • 09:51
  • 14936 переглядів
друк

Володимир ВЕРЕМЄЄВ: «На фінал до Базеля я поїхав у якості фотографа...» (+ ВІДЕО)

Легендарна команда Валерія Лобановського підняла реноме «Динамо» на новий рівень, ставши орієнтиром для майбутніх поколінь.

Володимир Веремеєв, основний півзахисник «Динамо» 1975 року, із задоволенням згадує той «золотий» час своєї блискучої кар'єри.

- Для «Динамо» 1975-й став наслідком досягнутих успіхів у 1974 році. Ми досягли успіхів на внутрішній арені й потрапили до турніру Кубка Кубків. Матчі за Суперкубок із «Баварією» були особливими. У ті роки Суперкубок не був обов'язковим турніром, команди між собою самі домовлялися, чи будуть грати.

Це був рік 30-річчя завершення війни, керівництво СРСР не могло допустити, що «Динамо» поступиться німцям. Нашим тренерам непросто було домовитися з керівництвом, їм потрібні були гарантії перемоги «Динамо». Але через переконання та доводи все ж було отримано дозвіл на матчі. Наші молоді тренери Валерій Лобановський та Олег Базилевич уперше, напевно, в Радянському Союзі змогли зробити з нас гравців, які перестали комплексувати перед західними клубами.

Ця цілеспрямованість та переконаність, що ми можемо грати з ними на рівних, дозволила нам вийти на один рівень та стати, за версією одного з провідних футбольних журналів світу, найкращою командою світу 1975 року. Наскільки я знаю, на Республіканський стадіон на матч із «Баварією» надійшло 800 тисяч заявок на квитки. Навіть нам, гравцям, дозволялося придбати не більше двох.

Той рік ми провели 12-13 гравцями, які, окрім «Динамо», грали також за збірну СРСР. Це зараз 1975-й згадується як історичний для «Динамо» та всього радянського футболу. Тоді ж ми про це й не замислювалися, намагалися просто добре виконувати свою роботу.

У тому «Динамо» були зібрані ледь не найкращі гравці СРСР. Якби то був інший час, нас би «розібрали» провідні клуби світу.

На початку 80-х років мною цікавилася «Аустрія» з Відня. Я був не проти пограти певний час в Австрії, отримати корисний досвід. Але не все так просто. Як потім виявилося, мене не випустили закордон, бо я в той час не був одружений.

Згадуючи зараз 1975-й, він був близький до ідеального. Єдине, що хотів би у ньому змінити, – півфінальний матч із ПСВ та моє вилучення. Як зараз пам'ятаю іспанського рефері Пабло Ібаньєса: я зробив підкат у центрі поля та навіть не доторкнувся до суперника. Але той із криком упав, а арбітр «купився» та показав мені друге попередження. На фінал до Базеля я все ж поїхав із командою. Наприкінці передматчевої розминки Лобановський зібрав гравців у центральному колі та дав кілька вправ на швидкість. Представники «Ференцвароша» були вражені нашою готовністю, почавши між собою шепотітися.

А я фінальний матч провів ізфотоапаратом у руках. Тоді журналістів із собою закордон не брали, а мене попросили зафіксувати моменти гри. Щоправда, вже не пам'ятаю, куди зникли ті фотографії, комусь їх віддав. Узагалі, про той час збереглися лише спогади. Футболками із суперниками обмінюватися було не прийнято. Хіба що сувенірами – ми зазвичай привозили самовар, а нам натомість давали значки або вимпели.

Дивіться на Динамо Київ YouTube відео монолог Володимира Веремеєва.

Підписуйтеся на канал Динамо Киев YouTube!

* верхнє фото В.Раснер

* використані фото з медіа бібліотеки О.Новіка

Copyright © 2015 FC Dynamo Kyiv

СПОНСОРИ І ПАРТНЕРИ