Новини

  • 12 черв
  • 10:59
  • 1445 переглядів
друк

Віталій Хмельницький: "Коли працюєш із дітьми, життя стає цікавішим"

Сьогодні 65-й день народження відзначає Віталій Хмельницький

Віталій Хмельницький
Сьогодні 65-й день народження відзначає видатний гравець «Динамо» 60-70-х років, один із найяскравіших представників уже неіснуючого амплуа крайній нападник або просто «крайок», Віталій Хмельницький. В історії футболу він залишається чотирикратним чемпіоном СРСР, учасником Кубка світу 1970 року в складі збірної СРСР, одним із кращих нападників в історії радянського футболу. Після завершення кар’єри футболіста, Віталій Григорович працював у командах «Граніт» (Черкаси) і «Кривбас» (Кривий Ріг). На даний момент Хмельницький тренер у футбольній школі «Динамо» ім. В. Лобановського.

Про футбольну кар’єру Віталія Хмельницького відомо досить багато, а от його особисте життя і післяфутбольна діяльність часто залишались за кадром. Тому ми попросили Віталія Григоровича напередодні дня народження розповісти про нинішнє життя.

- Закінчив грати в футбол у 1972 році, коли отримав травму, яка не давала можливість далі продовжувати виступи. Після цього працював тренером у Черкасах, навчався у вищій школі тренерів у Москві і впродовж двох років був старшим тренером у команді «Кривбас». Потім зайнявся дитячо-юнацьким футболом і пропрацював 18 років у республіканському спортінтернаті. У той час зрозумів, що моє покликання – тренувати дітей. Не ставши великим тренером у дорослому футболі, я подумав, що зможу принести більше користі в футболі дитячому. Серед моїх вихованців були гравці, які залишили помітний слід як і в радянському, так і українському футболі. Це Сергій Заєць і Юрій Дмитрулін. А також Сергій Корідзе, дев’ятикратний чемпіон України, який протягом десяти років входить у десятку кращих гравців з міні-футболу у світі, та багато інших.

- Як ви потрапили до динамівської ДЮФШ?

- Після того, як я багато років пропрацював у спортінтернаті, керівники клубу запросили мене до «Динамо». Із задоволенням пристав на пропозицію, адже перед тим, як поїхати у ВШТ, я вже працював у динамівській ДЮФШ. Останні дев’ять років труджусь на благо «Динамо». Сподіваюсь, так буде і далі.

- Із дітьми якого віку ви зараз працюєте?

- Тренував академічну групу 1988 року народження. Серед уболівальників – Володимир Лисенко, Микола Морозюк, два воротарі – Денис Бойко і Роман Загладько. Після випуску цієї групи займаюсь зі хлопцями 1991 року народження.

- Специфіка роботи з дорослими і дітьми сильно відрізняється?

- Звичайно. Але я завжди говорю, що найголовніше – бути тренером, а не ремісником. Якщо тренер стає ремісником, можна відразу кидати роботу. Я ж її люблю і постійно думаю про те, що нове можна дітям, щоб вони краще зупиняли м’ячі чи били по воротах. Одним словом, краще грали в свій, дитячий футбол. Можу сказати, що мені цікаво працювати з хлопцями їх прогрес. Адже вони потрапляють семилітніми хлопчаками, завзято бігають, а через три роки вже вміють зупиняти м’яч, застосовують цікаві ходи, віддають несподівані передачі. У таі моменти розумієш, що самому стає цікавіше жити.

- Чи зустрічаються вам хлопці, які манерою гри схожі на вас?

- Усі хлопці, які починають займатись футболом, хочуть бути форвардами. Я ніколи не забороняю їм возитись із м’ячем і не вимагаю, щоб вони віддавали пас партнеру. Навпаки, нехай дитина робить те, що він хоче, нехай намагається обвести одного суперника, іншого, а частенько самого себе. Але, тим не менше, нападники вимирають, наче мамонти. Інколи із 40-50 людей всі хочуть бути форвардами, до 17 років, до випускного віку, серед них не завжди знайдеться бодай один толковий нападаючий. Це складна позиція на полі, дуже рідко народжуються самобутні нападники, які не схожі на решту і мають характерні якості. Не можна навчити футболіста забивати голи, це дається від природи. Як і швидкість: або вона є, або її немає. І жоден тренер, навіть з легкої атлетики, не зможе розвинути ці якості в гравця.

- Відомо, що під час ігрової кар’єри ви були великим жартівником. Зараз гумор допомагає в роботі з дітьми?

- Звичайно. Діти самі по собі смішні. Буває, як зроблять чи скажуть щось смішне, так сміємося всією командою.

- Розкажіть про свою сім’ю.

- Одружився досить пізно, у 42 роки, з дівчиною з Закарпатського села. У мене є два сина – старшому 23 роки, молодшому 20. Мені зараз 65, дружині 57 – у нас ще все попереду.

- Як часто зустрічаєтесь із друзями – колишніми партнерами по «Динамо»?

- Досить рідко, адже в кожного своя сім’я, своя робота. Частіше всього бачимось із Євгеном Рудаковим, із яким разом працюємо ДЮФШ, Андрієм Бібою і Володимиром Лозинським. Вік уже не той, щоб зустрічатись після роботи для обговорення якихось питань.

- Як плануєте святкувати ювілей?

- Ніяк. Я святкую ювілеї лише з нулями, а все решта не визнаю. Звичайно, якщо зателефонують друзі, мені буде приємно. Можливо, привітає мій вихованець Вадік Винокуров, воротар «Арсенала». Зараз його прізвище Деонас. Він щороку дзвонить, ніколи не забуває. Але якщо хтось забуде, нічого страшного. Адже зараз у кожного стільки клопотів, проблем…

Від імені керівників, тренерів, гравців, співробітників, уболівальників футбольного клубу «Динамо» вітаємо Віталія Григоровича з ювілеєм! Бажаємо міцного здоров’я, невичерпної енергії, нових ідей, творчих успіхів та побільше позитивних емоцій. Нехай вас супроводжує успіх у всіх справах і ніколи не покидає удача і почуття гумору! З Днем народження!

www.fcdynamo.kiev.ua

СПОНСОРИ І ПАРТНЕРИ