Новини

  • 17 січ
  • 09:55
  • 523 перегляда
друк

Таємниця рижанина: історія динамівця – учасника трьох чемпіонатів світу

З нагоди дня народження Леоніда Островського пригадуємо виступи чудового гравця та роботу тренера, який відкрив Україні чимало юних зірочок.

У нього по-своєму унікальна доля, упорядкувати яку допоміг футбол – майбутній майстерний захисник, учасник трьох чемпіонатів світу, рано осиротів, працював на заводі й міг стати розбишакою, але все змінила улюблена гра. Саме вона направила його за маршрутом Рига – Москва – Київ. Саме вона подарувала київському «Динамо» непересічного майстра, одного з тих, хто заклав «реверс» – коли із РРФСР вважали за честь перейти у найкращу команду України. 

Нащадок Речі Посполитої

Місто Рига не так часто й не так багато виходило на перший план у футболі СРСР, але якраз у випадку з нашим героєм воно є точкою відліку. Леонід Островський народився в столиці Латвії, у родині, якою можна ілюструвати глибинні історичні процеси нашої частини Європи. Тато, Альфонс Островський – поляк за національністю. Мама, Геля Канепе – литовка. Батько, чинбар за професією, пережив війну, але загинув під час нещасного випадку на заводі, де працював. Загинули двоє братів Льоні. Щоб стати на ноги, Островський – зовсім юний глава родини – після семирічки пішов працювати на завод «Гідрометприлад». 

На щастя, і тут його підтримав футбол. Льоня, спершу граючи в атаці, заявив про себе в змаганнях піонерів, потім – у команді рідного заводу, звідки перейшов уже в трішки більш організований юнацький футбольний колектив радіозаводу VEF. Не дивно, що коли в місті організували команду «Даугава», Островський був одним із перших, кого туди забрали. А це вже серйозно – школа підготовки команди майстрів!

Собою, міцним захисником із чудовим кросом, він став ще в Ризі. Поїхавши у складі команди ЛатРСР на всесоюзний юнацький турнір у Одесу, Островський випадково – на прохання тренерів – замінив травмованого оборонця, і зробив це настільки вдало, що надалі захист став його основною кваліфікацією.

Автозаводець

Основою радянського футболу були виробничі колективи – Леонід Островський, який на ризькому заводі робив прилади до славетного автомобіля «Перемога», пізніше пов’язав себе з іншим виробництвом машин. Уже в 18 років Льоня почав грати за дорослу команду «Даугави», і невдовзі сталася одна з доленосних зустрічей. Приїхавши на матч у Харків, Островський був неабияк здивований, коли під час відпочинку по нього зайшли «люди в штатському», відвели в інший готель, де переляканий молодий футболіст побачив перед собою, на щастя, не готових до допиту силовиків, а Костянтина Бєскова – головного тренера «Торпедо» (москвичі також у той час прибули в Харків на свій матч). 

На запрошення перейти в «Торпедо» Островський відповів так, що у молодого тренера від здивування перекосилося обличчя: «Ні, в «Торпедо» переходити не хочу: по-перше, у мене в Ризі самотня мама, по-друге, я радше буду першим парубком у рідному місті». Лише виняткова красномовність і мотиваторський дар дозволили «вирулити» ситуацію: Бєсков пообіцяв рижанину місце в першій команді, а не дублі, й абсолютно щиро сказав: «Бачу тебе в формі збірної, якщо будеш працювати над собою».

Все це стало реальністю: хоча починав Островський у «Торпедо» із запасу та жорсткої ротації, з часом він став одним із лідерів автозаводського колективу – одного з найкращих в історії московського клубу. В 1956-1962 він провів за цю команду 144 матчі, здобувши одну золоту та дві срібні медалі чемпіонату СРСР, а також вигравши кубок. У 1958 році – з’їздив на фінальний турнір чемпіонату світу в Швецію, через два роки був кандидатом у збірну, яка виграла чемпіонат Європи. 18 листопада 1961 року в Аргентині Леонід дебютував у складі збірної СССР.Через рік уже повноправно поїхав на Мундіаль в Південну Америку. А в 1966 році був учасником чемпіонату світу 1966 року, де радянська збірна спинилася за крок від фіналу. 

У «Торпедо» він замінив самого Агустина Гомеса – одного з полум’яних іспанців, який збирався на батьківщину. В урочистій обстановці отримав від нього футболку, немовби підтвердження: «Так, ти тепер сам – майстер, хлопче!».

Вперед, до мрії!

Здавалося б, що треба? Учасник чемпіонатів світу, неодноразово вигравав медалі чемпіонату. Але Островський, уже граючи за «автозаводців» і збірну, перейнявся динамівською грою. Мало хто знає, але вперше перейти в київську команду він міг ще 1958 року, але Ошенкова, який вів з ним перемовини, «зняли», й «трансфер» не відбувся. А вже пізніше в «Торпедо» віроломно звільнили Віктора Маслова. Колектив не сприймав замінника «Діда». 

У такій ситуації на зламі 1962 і 1963 років Островський зважився на перехід у «Динамо», куди наполегливо кликали Соловйов і Терентьєв – творці чемпіонської сенсації. І колектив йому був милішим, і місто Київ подобалося значно більше за Москву, яку він називав «прохідним двором». Навчена цькувати радянська преса не шкодувала епітетів до футбольного «дисидента»: вийшов знаменитий фейлетон «Островський іде по Хрещатику», одне з видань навіть написало, що Леонід демонстративно викинув у смітник торпедівський значок…

«Редактор «Московского комсомольца» у розмові зі мною кинув: «Ти працюватимеш у Києві на ковбасній фабриці!». Я спокійно відповів: «Добре, приїжджайте, я вас ковбасою нагодую», – згадував пізніше Леонід Альфонсович.

Йому погрожували  дискваліфікацією, звинувачували в зрадництві. По суті, украли у 27-літнього футболіста ціле півріччя – доводилося грати на першість міста, навіть за дубль виходити під чужим прізвищем. Благо, що вже наприкінці першого кола Островський зміг дебютувати в новій команді, за «несвоєчасний» перехід у яку його настільки розпинали. Перебороти це все допомогла гра: новачок якось природно влився в гру киян, а тут і улюблений тренер поспів.

Віктор Маслов, революціонер радянського футболу, створив команду з максимальним «вихлопом». І Островський був її важливим гвинтиком, запчастиною, без якої не було б ні стрункості задньої лінії, ні синхронності флангових маневрів, життєво важливих для схеми 4-4-2, яку впроваджував у Києві Віктор Олександрович. Леонід був фулбеком нової генерації: фізичну силу та витривалість він помножував на гарне розуміння гри, завдяки чому був корисним на тривалих дистанціяхТим більше, що, за власним зізнанням, стометрівку долав за 11,2 секунди… Для цілого покоління флангових захисників Островський став взірцем.

Легенда

Наш герой, Володимир  Безсонов,  Анатолій Дем’яненко та Віктор Серебряников – оце і є всі наші гравці, учасники трьох фінальних  турнірів  чемпіонатів  світу. Ще три золоті медалі та два кубки Островський додав у свій послужний список у команді майстрів київського «Динамо». Тільки й грати б собі в радість – і шкодувати лише про те, що в по-справжньому своїй команді опинився пізнувато

«У Союзі нам на той час не було з ким грати!», – розповідав пізніше Леонід Островський. Золоті часи стали йому гідною винагородою за складний шлях у житті та футболі. У 1968 році він завершив виступи в «Динамо» і став до роботи в клубній школі. Став у нагоді диплом інституту фізкультури, здобутий після вечірньої школи вже в Києві. 

Після виступів життя складне: Островський пробував повернутися в гру в командах «Скурі» (Цаленжиха) та «Машук» (П’ятигорськ)очолював команду Київського військового округу, працював у ЖЕКувантажником чи то на винзаводічи то на тютюновій фабриці, робітником у бригаді реставраторів пам’яток, канцеляристом у товаристві «Динамо». Митарствам не було кінця-краю: зірка футболу пережив розлучення, бідність, труднощі в режимі. 

Немовби компенсацією за складні роки стало футбольне визнання. 9 листопада 1991 року, за клопотанням українських спортивних чиновників, Леонід Островський і Валерій Поркуянотримали звання заслужених майстрів спорту. Останніми в СРСР. Історична справедливість торжествувала – а Островському вдалося повернутися в футбол, займатися з юними талантами в клубі, який став рідним. І не один гравець – навіть із числа тих, хто пізніше грав у єврокубках, за збірні – може з гордістю сказати, що займався у багаторазового чемпіона та кубкового звитяжця, учасника трьох чемпіонатів світу!

Він помер на 66-му році життя, 16 квітня 2001-го, у Києві. Але залишив після себе тих самих юних вихованців, багато хто з яких грає і зараз. 

СПОНСОРИ І ПАРТНЕРИ