Новини

  • 30 бер
  • 11:07
  • 892 перегляда
друк

Просто золотий: день народження Олексія Михайличенка, який вигравав «золото» в усіх чемпіонатах, де грав

З нагоди дня народження головного тренера «Динамо» (Київ), уславленого ветерана команди Олексія Михайличенка.

Він – один із найбільш реалізованих футболістів і тренерів українського футболу. Судіть самі: Олексій Михайличенко зібрав прекрасну колекцію нагород, у якій присутні – 11 золотих медалей (3 – СРСР, 1 – Італії, 5 – Шотландії, 2 – України як тренер), не рахуючи срібних і бронзових, 10 національних кубків (по 3 – СРСР та Шотландії, 1 – України як тренер, 2 – кубок шотландської ліги, 1 – кубок сезону в СРСР), 3 суперкубки (2 – СРСР, 1 – України як тренер), а також звання чемпіона Олімпіади-88 та володаря Кубка кубків-86!

Нині Олексій Олександрович передає свій досвід у рідному клубі. Колишній півзахисник «Динамо», «Сампдорії», «Рейнджерс», збірних СРСР і України є головним тренером першої клубної команди київського «Динамо». Саме час пригадати основні віхи його біографії.

Олексій Михайличенко народився 30 березня 1963 року в Києві. Вихованець СДЮШОР «Динамо» (перші тренери – ветеран-динамівець Євгеній Котельников і неодноразовий чемпіон СРСР, екс-збірник Анатолій Бишовець). На очах столичних тренерів за два сезони в дублі талановитий гравець забив чверть сотні м’ячів, був залучений Сергієм Морозовим до першої команди. А вже 19 квітня 1983 року дебютував у Вищій союзній лізі, забивши єдиний у матчі й переможний м’яч у ворота ЦСКА (Москва).

«Фізично сильний, сміливий, витривалий, діяв завжди з повною самовіддачею. Виділявся широким діапазоном дій, хорошим тактичним мисленням, умілою взаємодією з партнерами. Володів нестандартним обведенням на широкому кроці, вирізнявся гольовим чуттям. Заряджений енергією від першої до останньої хвилини матчу, умів підіграти партнеру, або й узяти гру на себе», – таку оцінку ігровому стилю Михайличенка дали сучасники. При цьому сам він в одному з інтерв’ю говорив, що розкрився десь на 60%...

Поступово Михайличенко ставав основним гравцем «Динамо», а після повернення Лобановського вибився на лідерські ролі. Узяв участь у тріумфальному сезоні Кубка кубків 1985/86, матчі за Суперкубок УЄФА проти «Стяуа», вирішальних протистояннях у єврокубках. Уже у віці 25 років Михайличенко досягнув 100 матчів у Вищій союзній лізі.

29 квітня 1987 року в матчі проти НДР Михайличенко дебютував у складі збірної СРСР. Уже через рік він був лідером команди, яка під керівництвом Валерія Лобановського стала віце-чемпіоном Європи. Провів 5 матчів на Євро-88, забив один м’яч – у ворота збірної Англії, яку також високо котирували напередодні континентальної першості (в «англійському стилі», розігравшись із Рацем і головою замкнувши подачу).

На Олімпіаді-88 Михайличенко був єдиним представником київського «Динамо», але зробив величезний вклад у перемогу збірної СРСР. У шести матчах на турнірі півзахисник відзначився п’ятьма голами, в тому числі – переможним в екстра-таймі виснажливого півфіналу проти Італії з Чиро Феррарою, Мауро Тассотті, Массімо Кріппою та Руджеро Риццителлі. Відіграв Олексій і весь фінал проти бразильців, перемогою в якому (2:1) Радянський Союз завоював перше за три десятиліття та останнє в історії олімпійське золото. Заробив пенальті та вилучення для суперника в іншому епізоді.

У радянській пресі поширювалася цитата з бразильської газети «Вежа»: «Наша біда, що на полі було не більше трьох істинних бразильців. Причому, головним із них, безсумнівно, виявився півзахисник радянської команди Михайличенко». «Я б поставив Михайличенка в один ряд із зірками світового футболу – Ромаріо, Карекою та Клінсманном. Це футболіст, який може зіграти на найвищому рівні в будь-якій зоні дії і в будь-якій фазі гри», – говорив про нього головний тренер олімпійської збірної СРСР Анатолій Бишовець, який знає Льошу з дитинства.

За підсумками 1988 року Олексій Михайличенко став четвертим футболістом Європи! В опитуванні France Football він лише на 4 бали відстав від трійки найкращих, яку сформували великі нідерландці – Марко Ван Бастен, Рууд Гулліт и Франк Райкаард (від останнього Льоша відстав на 4 очка, переваживши його за кількістю голосів – 17 проти 14-ти). Також у списку нижче зазначалися ще троє динамівців – Заваров, Кузнєцов і Дем’яненко, а також спартаківець Дасаєв із тієї ж збірної СРСР. Не дивно, що саме Олексія було визнано найкращим гравцем СРСР-88.

За вісім сезонів у київському «Динамо» Михайличенко провів у всіх турнірах 158 матчів, забивши 44 м’ячі. За збірну СРСР зіграв 36 матчів (9 голів), олімпійську радянську футбольну команду – 14 матчів (7 голів). Одне розчарування в ті роки – травма в товариському матчі перед Мундіалем-90. На жаль, на фінальних турнірах чемпіонатів світу Олексію пограти так і не довелося…

Будучи справжнім лідером «Динамо», особливо сильно проявив себе в 1987 і 1988 роках. Уже тоді на Михайличенка претендувала низка клубів із Європи, навіть називався супер-екзотичний варіант, коли він, Заваров, Протасов під керівництвом Лобановського переходили б у «Ювентус».

Утім, за кордон Михайличенка відпустили вже в 1990 році. Його новою командою стала «Сампдорія» – п’ята команда Італії на той момент. Сума контракту, за повідомленнями тогочасних ЗМІ, склала 3,5 млн. доларів. Під керівництвом Вуядіна Бошкова зібралися такі майстри, як Пальюка, Верховод, Серезо, Ломбардо, Катанець, Віаллі та Манчіні. За посильної допомоги екс-динамівця, генуезці здобули перше та досі єдине у своїй історії «Скудетто». Відіграв за цю команду 39 матчів (4 голи).

Зважаючи на жорсткість ліміту на легіонерів у тодішній Серії «А» – найкращому національному чемпіонаті у світі 80-90-х, «Сампдорія» продала Олексія в одну з найбагатших команд Великобританії на той момент. «Рейнджерс» заплатили за олімпійського чемпіона, чемпіона Італії та СРСР і срібного призера європейської першості суму, приблизно еквівалентну 2,6 млн. доларів США.

У складі збірної СНД Михайличенко провів 5 матчів, узявши участь ще й у фінальному турнірі Євро-92. А після цього відмовився переходити в збірну Росії, ставши під український прапор. Хоча Олексій провів за нашу збірну лише 2 матчі, важко переоцінити важливість цього кроку, коли уславлений і титулований ветеран подав приклад молодим вихованцям українського футболу. Уже самим цим кроком Михайличенко, Кузнєцов, Литовченко та інші динамівські ветерани показали, що вірять в перспективу збірної Незалежної України.

У складі «рейнджерів» Михайличенко здобув усі можливі шотландські титули та трофеї, дебютував у реформованій Лізі чемпіонів УЄФА. На жаль, травми не дозволили Олексію отримувати таке ж задоволення від футболу, як раніше, і, напевно, тільки найперші з п’яти сезонів у Шотландії він провів на максимумі можливостей і в бойові формі. Загалом за «Рейнджерс» зіграв 131 матч у всіх турнірах (25 голів), перш ніж завершити кар’єру футболіста в 1996 році.

А тим часом у рідному Києві відбувалося відродження слави «Динамо», і саме там – у штабі Валерія Лобановського, який повернувся з арабського відрядження, Олексій Михайличенко розпочав свою тренерську роботу. Саме він після смерті Валерія Васильовича зайняв після нього місце головного тренера – і здобув для клубу два чемпіонства, кубок і суперкубок.

Пізніше працював зі збірними командами. Молодіжку України привів до звання віце-чемпіона Європи U-21 у 2006 році (досі досягнення, яке лишається не повтореним, не кажучи про перевершення). Очолював національну команду у 2008-2009 роках, де, щоправда, вона поступилася путівкою на чемпіонат світу ПАР-2010 в плей-оф грекам.

У «Динамо» Олексій Олександрович Михайличенко посідав різні клубні посади аж до спортивного директора, а з минулого року дав згоду знову очолити першу клубну команду в якості головного тренера. Ця відповідальність – підтвердження клубного патріотизму Михайличенка. З його досвідом роботи, стажем і послужним списком, він ще й є спеціалістом, який відкрив для великого футболу чимало молодих талантів. Сподіваємося, людство якомога швидше справиться з пандемією коронавірусу COVID-19, і ми знову повернемося на футбольні стадіони. А там на нас чекатиме «Динамо» – амбітне, стрімке, непереможне, як у найкращі роки.

СПОНСОРИ І ПАРТНЕРИ