Новини

  • 17 жовт
  • 00:02
  • 6821 перегляд
друк

Олег МАКАРОВ – динамівський гвардієць у зеленому светрі

Олег Макаров (на фото другий cправа) запросили до київського «Динамо» з Одеси.

Взагалі, одеська «колонія» – це окрема славетна сторінка в історії «біло-синіх». Але, на відміну від Миколи Трусевича, Володимира Щеголькова, Леоніда Буряка, Ігоря Бєланова, Макаров не був корінним одеситом. Як для Валерія Поркуяна, Стефана Решко, так і для нього «Чорноморець» (а за часів футбольної юності Олега Олександровича клуб «моряків» звався «Харчовик») був проміжною станцією між командами «районного масштабу» та лідером клубного футболу УРСР.

Народився Макаров на далекому від наших країв Алтаї. Але його батько був військовим. Тому родині майбутнього голкіпера довелось поїздити просторами «однієї шостої планети». Після алтайського Рубцовська – Омськ. Потім Новосибірськ. Зі столиці Сибіру – на Волгу, до Куйбишева (нині Самара).

Саме там у 1943-му році Макаров і знайшов свою першу, ще дитячу команду. Однак це не були відомі «Крилья Совєтов», а місцевий «Локомотив». Після завершення війни батька переводять до Одеси, і юний голкіпер одразу починає шукати, де займатися футболом. Робити це було потрібно крадькома, щоб не дізналася мама. Вона була категорично проти того, щоб єдиний син серйозно грав у футбол. Це була зовсім нетипова батьківська впертість. Причиною її нелюбові до футболу були трагічні родинні обставини. Рідний дядько Макарова серйозно займався футболом. Одного разу він зазнав травми, але не надав цьому великого значення і вчасно не звернувся до лікарів. Все завершилося сумно. Зараження крові призвело до ранньої смерті родича. Тому мама навіть кілька разів спалювала футбольну форму юного Олега. Але пристрасть до футболу та дитяча впертість були сильнішими. Макаров крадькома робив свої перші кроки у футболі, а форму після тренувань ховав у друзів. Нарешті настав той день, коли мама змирилася з тим, що її Олег серйозно й надовго пов’язаний із футболом.

Знаковий випадок в Одесі

У 1947-му році 17-річного Макарова запрошують до дорослої команди «Харчовик», але тут з’явилася проблема особливого характеру. Через серйозне ставлення до футболу Макаров «запустив» навчання у школі. У той час тренери серйозніше ставилися до подібних ситуацій, ніж зараз. Олега відсторонили від тренувань, поки він не виправить оцінки в щоденнику. Одного разу з нудьги Олег зайшов до санаторію ім. Чкалова, де проходило тренувальний збір київське «Динамо». Це зараз передсезонні збори проходять в Іспанії, Португалії, чи принаймні Туреччині. А тоді для цього й Одеса вважалася крутішою за Марбелью. У динамівців була запланована двохсторонка між основою та дублем, і в «молодих» захворів голкіпер. Тож на ворота запросили стати «місцевого» хлопця. А вже наступного дня до будинку Макарових прийшов сам тренер «Динамо» (Київ), знаменитий Костянтин Васильович Щегоцький. Мета візиту звісно ж – запрошення до «Динамо». Мама переживала по-жіночому: - а де дитина буде мешкати, хто їй зварить гаряче? І головне – Олегу потрібно закінчити школу. У Щегоцького були готові відповіді: - у Києві теж є школи, тренерський штаб прослідкує, щоб хлопець не лишився без атестату, і допоможе з інститутом. Щодо харчування, то динамівці не голодують.

15 років на варті воріт «Динамо»

Таким чином, Макаров одягнув свій знаменитий зелений светр голкіпера «Динамо» на довгі 15 років. Із 1948-го до 1963-го. Взагалі, це один із найбільш тривалих періодів вірності динамівським воротам в історії клубу. Довше за нього їх захищав і захищає досі лише Олександр Шовковський. Саме Макаров єдиний із піонерів – підкорювачів вершин динамівської слави, хто виграв і перший для клубу Кубок СРСР у 1954-му році з одним поколінням футболістів, і перше золото чемпіонату в 1961-му з іншим поколінням. Вже тоді він був найстаршим у команді. Різниця у віці між ним та наймолодшими тоді Сабо та Серебряниковим складала 11 років. Але то був монолітний колектив, одним із найважливіших елементів якого був авторитет голкіпера.

Його воротарська манера відзначалася надійністю, швидкою реакцією, вмінням обрати позицію та сміливістю у штрафному майданчику. Макаров однаково добре грав як на виходах, так і в «рамці». Він парирував пенальті частіше, ніж інші голкіпери. Окрім суто ігрових кондицій, для команди важливі риси характеру одного з її лідерів та ветерана. І тут Макаров був на висоті. Спокійний, розважливий, доброзичливий і порядний у стосунках із людьми, він справедливо заслужив на повагу в професійному середовищі та любов мільйонів уболівальників. І не лише в Києві…

Copyright © FC Dynamo Kyiv

СПОНСОРИ І ПАРТНЕРИ