Новини

  • 06 лип
  • 07:42
  • 11206 переглядів
друк

Олег БАЗИЛЕВИЧ – футболіст, аналітик, людина!

Сьогодні одному з найвидатніших гравців та тренерів «Динамо» виповнюється 79 років!

Олег Петрович Базилевич – одна із найславетніших, найбільш зоряних долей київського «Динамо». Одночасно – одна із найважчих, навіть найтрагічніших. Корінний киянин. І не просто корінний, а центровий. Тобто провів дитинство (не враховуючи кількох років голодної евакуації) в центрі столиці на вулиці Пироговській. І в «дикий» футбол почав грати теж у центрі: «Ботаніці» та «Парагваї». Не всім зрозумілі ці «явки», але місця відомі і киянам, і гостям міста. «Ботаніка» – Ботанічний сад імені академіка Фоміна знаходиться в тилу найстарішого «Червоного» корпусу університету імені Тараса Шевченка, а «Парагвай», як не звучить екзотично, і зовсім поруч зі стадіоном «Динамо», там, де вже багато років динамівські корти. Якщо назва «Ботаніка» не вимагає жодного роз'яснення, то з «Парагваєм» своя історія. Слово з'явилося в середині 50-років, коли на зло генеральній лінії КПРС та комсомолу в найбільших містах Союзу (та й не лише в них) все сильніше й сильніше розквітала субкультура «стиляг». Окрім брюк-«сопілочок», строкатих краваток із мавпами та пальмами, розкішних «коків» на головах, просунута молодь тоді обожнювала танцювати «Бугі-вугі» під наймодніші пісні «У Кейптаунському порту», ​​«Я йду по Парагваю». Звичайно, до тієї хвилини, поки їх не викриють вірні справі партії комсомольці-дружинники. Так от, усі ці танцмайданчики й перебували на схилах Дніпра недалеко від філармонії. Тому це містечко – і «Парагвай».

Невідомо, яку активність у «стиляжному» русі Києва виявляли юні футболісти «Динамо». Лобановський як занадто серйозний із дитячих років – навряд чи, а от Базилевич та Біба – цілком можливо. Хоча самі поки не зізналися. Можливо, ще розколються...

Вранці футбол, увечері танці

Ну, танці, це пізніми ввечері, а з ранку – футбол. Перша «організована» футбольна команда для Базилевича «Будівельник» на стадіоні «Старт». А потім ФШМ – Футбольна школа молоді. І привів юного Олега туди один із засновників ФШМ в Україні Володимир Миколайович Балакін. Це було непросто. Оскільки у батьків були зовсім інші плани на майбутнє їхнього сина. Вони були солідні й освічені люди: батько, відомий у Києві інженер-будівельник. обіймав солідну посаду міського масштабу, мама – кандидат філософських наук, доцент Держуніверситету. Ні, батьки ніяк не пов'язували долю Олега із футболом. Але Балакін знайшов потрібні слова, переконавши їх, що футбол – заняття цілком серйозне, гідне справжнього чоловіка. Напевно, найпереконливіший фактор полягав у тому, що стипендія юних футболістів ФШМ була 800 рублів, тобто більше зарплати інженера. У ФШМ була настільки серйозна підготовка, що незабаром Базилевича запрошують до «Динамо Київ».

Щоправда, більше двох років довелося побігати за дубль. В основі місце правого крайнього форварда було міцно закріплене за улюбленцем киян «Граматикою» – технічним та вертким греком із Грузії Георгієм Грамматікопулом.

Але вже в сезоні 1959 Базилевич провів кілька матчів за основний склад, а після приходу на тренерський місток В'ячеслава Соловйова й навіть один сезон за Віктора Маслова, тобто з 1960 до 1965 року, ця позиція міцно була гарантована саме Олегу Петровичу. Він володар золотих медалей 1961 року, срібних – 1960 та 1965, володар Кубка СРСР 1964 року, шість разів входив до «Списку 33-х найкращих». До збірної СРСР, щоправда, не запрошувався, там була дуже велика конкуренція між Славою Метревелі (спочатку «Торпедо», потім «Динамо Тбілісі») та Ігорем Численком («Динамо Москва»). Хотя Базилевич, як і тбілісець Ілля Датунашвілі та бакинець Казбек Туаєв, за оцінками журналістів «дихали у спину» лідерам правого флангу, тренери збірної віддавали перевагу перевіреним «Осі» (прізвисько Метревелі) та «Числу».

Великий тандем

Чим цікавий був футболіст Базилевич? Як і належить правому крайку, він був найшвидшим у команді, мав пристойний дриблінг. Але фірмовим блюдом Базиля було вистрибування й забивання головою м'ячів після подачі кутових Валерієм Лобановським. Тому їхня зв'язка при подачі кутового від лівого прапорця увійшла до історії футболу СРСР. Це було дуже красиво.

Але Віктор Маслов, прийшовши до «Динамо», бачив уже інший, абсолютно новий футбол у виконанні флангових форвардів. Із повернення до своєї оборони, з повноцінною їхньою грою у відборі, у пресингу команди суперника при атаці на твої ворота. Футболісти Базилевич та Лобановський у такий футбол не грали.

Це вже потім, коли самі стали серйозними тренерами, вони будуть прищеплювати своїм підопічним якраз такий «масловський» футбол. Олег Базилевич після «Динамо» наприкінці 1965 року пограв ще у «Чорноморці» та «Шахтарі» до липня 1968 року, і якраз на своє 30-річчя завершив кар'єру гравця.

Потім почалося довге, одночасно щасливе й важке тренерське життя. На відміну від багатьох зірок футболу, які бачать себе тренерами лише в командах топ-рівня, Базилевич, як і Лобановський, не вважали для себе приниженням працювати в нижчих лігах. Так, Олег Петрович починав свої перші кроки коуча в Чернігові, потім у Кадіївці та Житомирі. Першою командою елітного класу в його кар'єрі був «Шахтар». У цей час Лобановський поряд підіймав «Дніпро». Вони часто спілкувалися між собою, радилися, обмінювалися досвідом. Не дивно, адже обидва з дитячих років були схильні до аналізу, до наукового узагальнення. Базилевич мав постійні контакти з науковими кафедрами рідного Інституту фізкультури. І коли в 1974 році Лобановського покликали керувати київським «Динамо», його першою умовою стало створення повноцінного тандему з Базилевичем.

Наступні успіхи тренерів відомі всім, як і криза 1976 року – спочатку «Динамо» поступилося у чвертьфіналі Кубка європейських чемпіонів майбутньому фіналісту турніру французькому «Сент-Етьєнну». Потім збірна СРСР, складена на базі «Динамо», відповідно, із тренерами Лобановським та Базилевичем, програло у чвертьфіналі того Євро майбутньому чемпіону континенту – чехословакам, і, нарешті, на Олімпіаді в Монреалі програш нашої збірної з тими ж керівниками у півфіналі майбутнім олімпійським чемпіонам – футболістам НДР. Третє місце та бронзові медалі Олімпіади – це нині щастя, а тоді ганьба. Обох київських тренерів відлучають від національної та олімпійської збірних СРСР, а Базилевича ще й від «Динамо».

Починається новий етап життя, звичний для багатьох наставників – доля тренера-мандрівника. Мінське «Динамо», ташкентський «Пахтакор», московський ЦСКА, юнацька збірна УРСР, софійська «Славія», олімпійська збірна Болгарії, національна збірна Україна, олімпійська збірна Кувейту та клуб «Ель-Кувейт». Різні успіхи, різна ступінь тренерського задоволення від виконаної роботи. Але все це меркне в порівнянні з трагедією, що сталася 11 серпня 1979 в небі над Дніпродзержинськом, із загибеллю його «Пахтакора». Звичайно, немає жодної провини Базилевича в тому, що команда загинула. Він випадково летів окремо від неї за згодою начальства з Узбекистану, щоб на один день побачитися із сім'єю, яку довго не бачив. Провини немає, а біль у серці залишилася назавжди.

Copyright © FC Dynamo Kyiv

СПОНСОРИ І ПАРТНЕРИ 2017