Новини

  • 04 квіт
  • 13:36
  • 588 переглядів
друк

Мілош Нінкович: «Із Сіднея до Києва летіти приблизно 24 години»

Пропонуємо до вашої уваги другу частину інтерв'ю із сербським екс-півзахисником «Динамо» Мілошем Нінковичем, який зараз живе в Австралії і виступає за місцевий «Сідней».

У нашій розмові він розповів про життя на іншому кінці світу з дружиною Деяною і трьома дітьми, практику нашої мови і про те, коли приїде в Україну.

Перша частина інтерв'ю з Мілошем Нінковичем

- Ви в Сіднеї вже п'ять років. Які враження від життя в цьому місті? Чи уклад значно відрізняється від сербського або українського?

- Так, звичайно, відрізняється. На відміну від Києва і Белграда, де було дуже холодно взимку, тут набагато тепліше і прекрасна погода. Удень 15-20 градусів, а взимку мінімум 10 градусів тепла - і то, лише вночі. Крім того, тут є море, можна купатися вісім-дев'ять місяців на рік. У цьому вся різниця.

- Як у Сіднеї почуваються ваша дружина і троє дітей? Чи швидко звикли до нової країни?

- Дуже добре почуваються. Деяна дуже задоволена, старші доньки ходять тут до школи, розмовляють англійською більше, ніж сербською, адже все навчання ведеться саме цією мовою. Намагаємося вдома говорити сербською, але це мало допомагає, адже навколо все англійською. Молодшому синові Новаку всього рік і два місяці, він ще зовсім маленький, тож ще жодною мовою не говорить (посміхається).

- Після семирічної перерви ви все ще чудово говорите російською мовою. Як вдається її не забувати?

- Насправді, згадувати її дуже важко. Сам не можу повірити, що можливо так сильно забути мову. У «Сіднеї» президент клубу із Санкт-Петербурга, тож російською розмовляю лише з ним, коли бачимося. Ще в мене тут є кілька друзів, один з України, другий із Білорусі, але і вони більше говорять англійською, ніж російською, та й бачимося ми не так часто. Тож дійсно, говорю дуже мало, і мені шкода, оскільки не хочеться забувати російську мову. Але нічого не поробиш, таке життя. Може і висловлююсь зрозуміло, але відчуваю, що років п'ять назад говорив набагато краще, і це було легше для мене. Я в «Сіднеї» вже п'ять років і підписав контракт ще на два роки. До цього часу, напевно, узагалі все забуду (посміхається).

Намагаюся дивитися фільми і серіали російською, але цього недостатньо. Буду старатися розмовляти російською з дружиною, тож наступного разу зможу відповідати на запитання для інтерв'ю ще краще (посміхається).

- Чи сумуєте за Києвом? Як часто вдається приїжджати в Україну?

- Ми збираємося приїхати щороку, але щоразу щось заважає. Старша дочка Ангеліна народилася в Києві, дуже хоче повернутися в це місто, побачити пологовий будинок, де вона з'явилася на світ, і постійно запитує, коли ж ми вже, нарешті, поїдемо. Але, з огляду на ситуацію з пандемією, цього року, вочевидь, узагалі нікуди не поїдемо - ситуація не сприяє. А ось наступного року, сподіваюся, обов'язково приїдемо до Києва. Я дуже скучив за містом, а Деяна каже, що сумує ще більше. Передавайте від нас усім великий привіт у клубі.

- Доведеться зробити дуже далекий переліт...

- Так. До Сербії нам летіти приблизно 22 години, а з Белграда ще години дві до Києва - це вже зовсім близько. До Сербії літаємо щороку приблизно на місяць або трохи більше під час відпустки - у травні або червні. А ось як буде цього року - не знаю.

- Яка ситуація з короновірусом у Сіднеї? Судячи з того, що карантин не надто суворий, вона не дуже критична?

- По всій Австралії захворілих близько 2000 чоловік, померло близько десяти, але в Сіднеї ситуація більш-менш нормальна. Школи закрили лише три-чотири дні тому, а до минулого тижня діти ходили на навчання. Можна виходити на вулицю, гуляти, грати в баскетбол зі своєю сім'єю або займатися спортом. А ось в Сербії ситуація дуже важка, там виходити з дому зовсім не можна. Не знаю, як у Києві, сподіваюся, не все так плачевно.

Світлана Полякова

 

СПОНСОРИ І ПАРТНЕРИ