Новини

  • 01 квіт
  • 12:00
  • 8566 переглядів
друк

Михайло КОМАН – динамівський закарпатський діамант!

Сьогодні легендарному динамівцю Михайлу Михайловичу Коману виповнюється 85 років!

Мяч із ганчірок, металеві ворота

Михайло Коман народився 1 квітня 1928 року в маленькому словацькому містечку Люботині в багатодітній сім'ї. Коли йому було шість років, сім'я переїхала до Виноградова. Невелике закарпатське містечко з населенням лише в 15 тисяч, яке, до того ж, розташовувалося в горах, було, тим не менш, унікальним – у Виноградова на той час було два стадіони та три футбольні команди: українська, угорська та єврейська.

Однак у дитячі роки Коман із братами грали у футбол на звичайних, не пристосованих для цього майданчиках, і м'ячем із ганчірок: «Нас, дітей, на стадіони грати не пускали. А ось на околиці міста стояв величезний склад для зерна. Перед ним був просторий майданчик, де я з братами Андрієм та Мироном із ранку до вечора ганяв зробленого нами ж м'яча з ганчірок. Але більше полюбляли «розстрілювати» металеві ворота складу, намагаючись влучити м'ячем у намальовані на них крейдою кола».

Першим своїм тренером Коман вважає Гейза Шустера – півзахисника збірної Угорщини, який узяв його, а також інших хлопців, під свою опіку, коли Михайло навчався у четвертому класі української народної школи. Він подарував закоханим у футбол дітлахам хороший м'яч, став проводити з ними заняття. Завдяки його тренуванням, юний Коман навчився правильно бити по м'ячу.

На щастя, розташоване в горах містечко війна оминула, й у воєнні роки діти продовжували ганяти футбольний м'яч. Коли Михайлу виповнилося 16 років, він вступив до механічного технікуму, за збірну якого він незабаром почав грати. Потім він увійшов до збірної Виноградова, яка в 1945 році стала найсильнішою на Закарпатті.

Угорщина поза грою

Коли прийшов час служити в армії, Коман потрапив до ужгородського «Спартака». У другій групі чемпіонату СРСР він провів 15 матчів, в яких забив 12 м'ячів. А в 1949 році результативного нападника запросили до київського «Динамо», за яке він виступав протягом 10-ти років до завершення ігрової кар'єри. Однак Михайло міг і не опинитися в київському клубі. Наприкінці 1948 року його наполегливо запрошував будапештський «Ференцварош».

Як згадує сам Михайло Коман, доля розпорядилася інакше: «Наш «Спартак» вийшов тоді до фіналу Кубка України, й нашим суперником було саме київське «Динамо». У тому матчі ми грали класно, вигравали – 1:0, але наприкінці зустрічі трохи розслабилися й у підсумку поступилися – 1:2. Відразу ж після фінального свистка начальник динамівської команди Микола Кузнецов запропонував мені, Юсту, Товту, Сенгетовському та Дерфію переїхати до Києва. Це була велика честь, про яку ми й не мріяли. Тому, коли всі мої друзі без вагань погодилися, я подумав, що Угорщині доведеться обійтися без мене».

Вдалий дебют та історичний успіх

Дебют у «Динамо» склався для Комана вдало. У сезоні 1949 команда дублерів уперше виграла «золото» чемпіонату СРСР, перемігши у фіналі московський «Спартак», в якому вже тоді грали такі майбутні зірки, як Нетто, Сальников... «Кумедно, що тоді на іграх дублюючих складів народу збиралося більше, ніж на «основі». Квитки коштували дешево – 50 копійок, а тому трибуни завжди були забиті. Ось ми й намагалися демонструвати атакуючий, швидкісний, комбінаційний футбол, який так подобався глядачам. Гадаю, грали ми справді добре, оскільки в наступному сезоні головний тренер Михайло Окунь кількох футболістів перевів до основного складу».

Михайло Коман став головною дійовою особою в першому гучному успіху київського «Динамо» – здобутті Кубка СРСР 1954 року. На шляху до фіналу «Динамо» переграло провідні на той момент команди Союзу – московські «Спартак» та ЦСКА, ленінградський «Зеніт». А у фіналі зустрілося з єреванським «Спартаком». Михайло Коман став справжнім героєм того матчу.

Він організував перший гол, вивівши Терентьєва на порожні ворота, а потім сам забив вирішальний м'яч динамівців. У Києві тріумфаторів зустрічав оркестр, величезний натовп захоплених уболівальників та море квітів...

Історичний гол Комана міг би стати, і, ймовірно, став, темою для безлічі літературних оповідань. Ось як змальовували цей гол згодом: «Тоді, у зустрічі з єреванським «Спартаком» він перевершив самого себе за хитрістю, мудрістю та передбачливістю. Зламавши оборону суперника, нападник опинився сам на сам із воротарем. У таких випадках форвард завжди спрямовує м'яча в незахищений кут. Але Коман на те й Коман, щоб діяти завбачливо й із найменшим ризиком. Михайло не став завдавати удару (аж надто відповідальним був момент). Тоді голкіпер почав повільно виходити з воріт, скорочуючи відстань та можливий кут обстрілу. Коман замахнувся. Воротар зупинився. Виникла напружена тиша. Замовкли трибуни, застигли на своїх місцях гравці. Кілька разів нападник «нібито бив», і стільки ж разів єреванський голкіпер реагував на уявні удари. Дуель поглядів. Секунди, що тривали сто років. Нарешті голкіпер вибіг, щоб перехопити м'яча, який Коман... спокійно перекинув через нього в сітку воріт. Перемога! Кияни вперше в історії клубу виграли такий почесний і такий бажаний футбольний приз».

Першовідкривач талантів

Кар'єру футболіста Михайло Коман завершив через блокаду серцевого м'яза, яку виявили лікарі, й грати заборонили. За свою кар'єру в київському «Динамо» в союзній першості легендарний нападник провів 172 матчі, в яких забив 62 м'ячі.

Михайлу Михайловичу запропонували перейти на тренерську роботу, й він із радістю погодився. Тривалий час працював другим тренером «Динамо», а з 1977 до 1984 року обіймав посаду начальника команди. Коман був помічником у легендарних тренерів клубу – В'ячеслава Соловйова, Віктора Маслова, Валерія Лобановського. За його рекомендацією до «Динамо» потрапили Володимир Мунтян, Федір Медвідь, Йожеф Сабо, Василь Турянчик, які згодом отримали звання заслужених майстрів спорту.

Також Михайло Коман був директором школи «Динамо», тренером юнацької збірної СРСР, тренером «Динамо-3». У першу чергу, Михайло Михайлович відповідав за виховну роботу. Через його руки пройшла ціла група видатних футболістів – Леонід Буряк, Володимир Веремієв, Євген Рудаков, Олег Лужний... Невідомо, чи склалася би кар’єра тих, кого він виплекав, як футболістів, досягли би того, чого вони досягли, якби не Коман.

Спасибі Вам за це, Михайле Михайловичу!

www.fcdynamo.kiev.ua

СПОНСОРИ І ПАРТНЕРИ