Новини

  • 13 трав
  • 17:36
  • 708 переглядів
друк

Ігор Суркіс: «Лобановський постійно вчився, ніколи не стояв на місці, завжди винаходив щось нове»

Президент ФК «Динамо» Київ у день пам'яті Валерія Лобановського поділився спогадами про великого тренера.

- Постійно згадую Валерія Васильовича, а особливо – коли «Динамо» зазнає невдач. Хочеться, аби він звідти підказав, як діяти далі. Я часто їжджу на кладовище, і не тільки в ці дві дати – дні пам'яті, коли він народився і помер. Прекрасно пам'ятаю матч у Запоріжжі. Я сидів поруч із ним на тренерській лавці. Для нас усе сталося несподівано. І якби ми наполягли тоді відразу поїхати в лікарню... Але наполягти ми не могли, адже якщо Валерій Васильович приймав якесь рішення, переконати його було важко. Йому потрібна була термінова госпіталізація, від якої він відмовився. За півтори години перебування в машині швидкої допомоги на стадіоні нам усе ж вдалося його переконати поїхати до лікарні. Та, на жаль, інсульт прогресував із блискавичною швидкістю, і врятувати його не вдалося. Зараз можна припускати все що завгодно. Можливо, якби ми відразу поїхали, то лікарі встигли б його врятувати... Фахівці прилетіли з Києва, вони робили все можливе і неможливе. Незважаючи на свої проблеми зі здоров'ям, він весь час знаходився поряд із командою на тренерському містку до останнього. Можна сказати, що він помер на футбольному полі. Ми його будемо пам'ятати, поки ми живі.

- У чому була унікальність тренера Лобановського?

- Складно охарактеризувати все однією фразою. Насамперед він весь час учився, ніколи не стояв на місці, завжди винаходив щось нове. Наші зіркові динамівці зі стажем, які з ним ще вигравали європейські кубки, розповідали, що коли він знову прийшов у «Динамо» у якості тренера, це був уже інший Лобановський. Того, колишнього Лобановського я не знав. Я знаю того Валерія Васильовича, з яким я працював пліч-о-пліч. Він приїжджав на тренування, і я приїжджав на тренування. Мій брат був президентом клубу, але він був зайнятий іншими справами. А я перебував поруч. Я, можна сказати, був містком між президентом клубу і тренером.

Він був унікальний тим, що не давав поблажок ні собі, ні команді. Те, що він задумував, він намагався втілити. Насамперед у тренувальному процесі. А потім це втілювалося на полі. Висловлюючись образно, шліфувалася кожна деталь. Незважаючи на те, що він не завжди знаходився сам у центрі футбольного поля, а іноді сидів на стільчику і стежив зі сторони за тренувальним процесом, його помічники робили те, що він вимагав. А вони робили все на «п'ятірку». Він прийняв команду, у якій, здавалося, особливо нічого не поміняв, але ця команда заграла абсолютно іншими фарбами. Зараз, під час карантину, часто транслюють знамениті ретро-матчі «Динамо» 97-99 років. Так, ця команда могла досягнути багато чого. Упевнений, вона цілком змогла б у ті роки замахнутися на перемогу в Лізі чемпіонів.

- Які уроки залишив Лобановський своїм спадкоємцям?

- Насамперед, нашим сучасним тренерам потрібно вчитися бути такими психологами, яким був Валерій Васильович. Хоча ми не знаємо, як би він керував командою сьогодні. Можливо, він поміняв би тренувальний процес на сто відсотків. Але те, що у фізичному плані команда у нього була б готова завжди – це сто відсотків. А які схеми він би використовував, яку модель гри задіяв би – мені важко сказати. Його спадкоємцям потрібно продовжувати вчитися і не зупинятися.

СПОНСОРИ І ПАРТНЕРИ