Новини

  • 21 груд
  • 16:00
  • 8361 перегляд
друк

Ігор БЄЛАНОВ: «Золотий м'яч» не продамо ні за які гроші»

Напередодні 30-річчя референдуму France Football, за підсумками якого найкращим футболістом Європи 1986 року став нападник київського «Динамо» та збірної СРСР, кореспондент «СЭ» поставив лауреату 30 питань.

- Яке питання, пов'язане із «Золотим м'ячем», вам ставлять найчастіше?

- «Де його зберігаєте?»

- І де ж?

- Спочатку зберігав в одному з київських банків.

- А чи правда, що тепер він знаходиться у швейцарському?

- Ні, в українському! Навіщо мені іноземний банк? Як кажуть у відомій рекламі: «Підтримаємо вітчизняного виробника!» (Сміється).

- За яких обставин вам стало відомо про перемогу?

- Мені повідомили десь за місяць до оприлюднення підсумків. Проводив відпустку в Одесі, коли подзвонив Авдій Піналов - людина, яка працювала в «Динамо» та одночасно на France Football. Він сказав: «Вітаю! Ти став володарем «Золотого м'яча»!»

- Хто першим розділив із вами радість?

- Мама. Потім дізналися й інші рідні, друзі. А незабаром до України приїхали люди з французького видання, брали інтерв'ю та фотографували мене на фоні київських пам'яток.

- Вам не здавалося, що все це відбувається уві сні?

- Ні. Протягом усього року була впевненість у своїх силах, і я розумів, що можу претендувати на якийсь високий титул. Реально оцінював власні можливості: вважаю, що добре зіграв за збірну СРСР на чемпіонаті світу в Мексиці, а до цього разом із «Динамо» виграв Кубок Кубків. До того ж, у 1986-му я забивав багато м'ячів.

- Чи пам'ятаєте, з ким тоді конкурували - і кого в підсумку випередили за кількістю набраних очок?

- Звичайно. Англійця Гарі Лінекера, який став із шістьма голами найкращим бомбардиром світової першості, та іспанця Еміліо Бутрагеньйо, який забив там, як і я, чотири м'ячі.

- Що сказав вам після цієї перемоги Валерій Лобановський?

- Він обняв мене по-батьківськи та привітав. Сказав: «Ти по праву заслужив на визнання. Цей рік був твоїм».

- Як сприйняли ваш успіх партнери по «Динамо»?

- Нормально. Хлопці привітали, пораділи за мене. Був вдячний партнерам і я: без команди ані мені, ані Олегу Блохіну, ані згодом Андрію Шевченку завоювати європейське визнання було б не до снаги. Все вдалося завдяки колективу, й лише йому!

- Чорної заздрості збоку одноклубників не було?

- Ні. Всі розуміли, що «Золотий м'яч» просто так не вручають. Значить, заслужив.

- Олег Блохін, який отримав приз одинадцятьма роками раніше, не ображався на France Football, що його «м'яч» виявився меншим за розміром, ніж ваш?

- Дійсно, коли він став найкращим у Європі, давали маленькі «м'ячі», тож, напевно, привід для невдоволення з його боку був. (Посміхається). Але навіть через те, що ось уже понад тридцять років «Золотий м'яч» виглядає інакше, ніж у Блохіна та Льва Яшина, приз від цього менш цінним не став.

- Довго чекали на свій трофей?

- Його мені вручили в березні 1987-го на Республіканському стадіоні перед матчем Кубка чемпіонів з турецьким «Бешикташем». Глядачів зібралося сто тисяч, усе було здорово, красиво. Ми виграли 2:0, а я після результативних ударів Блохіна та Євтушенка не забив пенальті, поціливши м'ячем у поперечину. Перехвилювався, напевно.

- За звання найкращого футболіста Європи перед командою «виставлялися»?

- Аякже! Відсвяткували скромно, акуратно, випивши по чарці. Адже часу для цього через наш насичений графік особливо й не було - постійні тренування, матчі. Потрібно було працювати.

- Доводилося чути, ніби на додачу до «Золотого м'яча» ви отримали конверт із кругленькою сумою. Це правда?

- Ні, ця інформація достовірна не більше, ніж звістка про передачу мого «Золотого м'яча» Дієго Марадоні.

- У «спортивній газеті» 1987 року з'явилася стаття, ніби спад у грі «Динамо» пов'язаний із тим самим конвертом. Пригадуєте?

- Пам'ятаю, як же! Писали, що я не поділився з командою - й начебто через це виникли проблеми у грі. Нісенітниця все це! Ми тоді з хлопцями лише посміялися. «Золотий м'яч» - сам по собі цінний приз. Які ще можуть бути до нього конверти!

- А супровідні документи до призу додавалися? Скажімо, сертифікат із зазначенням вашого імені.

- Ні. Нічого такого не було.

- Скільки важить м'яч?

- Шістнадцять кілограмів.

- Застрахувати приз вам не пропонували?

- Ні.

- А колекціонери з проханням продати «Золотий м'яч» не зверталися?

- Бувало. Але ця тема навіть не обговорюється. Ні за які гроші! Мій приз - річ для мене безцінна, вона залишиться дітям. Або буде служити для історії, зайнявши гідне місце в солідному музеї.

- Не рахували кількість країн, в яких побували зі своїм трофеєм?

- Важко порахувати. Де я тільки із «Золотим м'ячем» не був! Об'їздив Європу, бував і в Азії. Переважно - в колишніх радянських республіках. Скрізь, де мені доводилося гостювати, вболівальники та юні футболісти дуже раділи можливості побачити цей приз на власні очі. А що може бути дорожчим за позитивні емоції?

Діткам, закоханим у футбол, постійно кажу: потрібно неодмінно торкнутися м'яча, він фартовий. Необхідно залучати підростаюче покоління до спорту, популяризувати футбол. Від цього багато чого залежить.

- На митниці «Золотий м'яч» декларуєте?

- Ні. У цьому немає потреби.

- Під час авіаперельотів вам дозволяють брати м'яч із собою до салону літака - або доводиться здавати його в багаж?

- У багаж його ніколи не здаю. Приз завжди зі мною.

- Свого часу «Золотий м'яч» знаходився в мерії Одеси. Не хвилювалися за його збереження?

- Я анітрохи не хвилювався, адже в будівлі була серйозна охорона.

- Чи є в Україні області, де ваш приз ще не встиг побувати?

- Звичайно. Але в більшості регіонів країни «Золотий м'яч» усе ж був - під час різних турнірів, пам'ятних або виставкових матчів.

- Фотосесії із «Золотим м'ячем» часто влаштовуєте?

- Коли люди просять, іду їм назустріч. Для мого призу фотосесії не рідкість. З ним може сфотографуватися кожен охочий. Зате скільки потім у людей гарного настрою, радості та посмішок! Ось що головне.

- Чия ідея створити для музею «Чорноморця» копію трофея?

- Самого клубу.

- Скільки взагалі у «Золотого м'яча» копій?

- Одна. Саме та, що зберігається в музеї «Чорноморця».

- Історичний номер тижневика France Football із підсумками референдуму у вас зберігся?

- Зрозуміло. На обкладинці я з'являюся з великого м'яча, що розкрився, вискакуючи зі шкури білого ведмедя. До речі, мені й фотографію таку привезли, й картину. Висить у мене вдома.

- Чи траплялися курйози, пов'язані із «Золотим м'ячем»?

- На щастя, ні. Адже це не іграшка, а серйозна річ, тому я намагаюся ставитися до неї відповідним чином. Куди б не приїжджав, скрізь «Золотий м'яч» супроводжує спеціальна охорона.

- Як часто витираєте пил з історичного призу?

- Коли виникає необхідність кудись їхати, відразу приводжу його до ладу. До речі, перший чохол, який багато років служив для зберігання «м'яча», вже застарий - відносно нещодавно довелося замінити його на новий. Він красивіший...

Спорт-Экспресс в Украине

СПОНСОРИ І ПАРТНЕРИ