Новини

  • 03 лип
  • 09:00
  • 385 переглядів
друк

Генератор півзахисту: гравець, який був уособленням динамівського футболу

Сьогодні виповнюється 71 рік від дня народження В.М.Колотова. Його вже два десятиліття нема з нами…

У кожній команді є гравці, яких називають душею колективу. Таким довіряють капітанську пов’язку, бо впевнені – не підведуть. Будуть до останнього боротися за одноклубників, за честь прапора, за команду. Віктор Колотов на багато років став рекордсменом «Динамо» за кількістю проведених матчів у ранзі капітана. А світова преса, дивуючись феномену київського суперклубу 70-х, саме Колотова називала «генератором півзахисту». Він був самим уособленням динамівського футболу – сміливий і рішучий півзахисник, спроможний постійно підтримувати темп інтенсивної гри, однаково корисний і в підіграші, і в завершенні.

На превеликий жаль, доля відміряла Колотову лише 50 років життя. Уже 20 років пройшло з часу, коли він покинув нас, тяжко переживши розставання з останнім своїм тренерським проектом – молодіжною збірною України. Ті гравці, які тоді лише подавали надії та вчилися премудростям футболу, зараз уже самі розпочинають свою тренерську роботу. А ми пригадуємо Віктора Колотова – великого динамівського капітана, лідера однієї з найкращих команд в історії нашого клубу та вітчизняного футболу в цілому.

Віктор Колотов народився 3 липня 1949 року в селищі Юдіне (нині – частина Казані) Татарської АРСР. Починав займатися в місцевій дитячій команді «Локомотив», де капітаном команди був його старший брат. Тренер юдинців Геннадій Костянтинович Востоков відзначався фанатичною любов’ю до спорту й не пропускав жодного змагання, щоб знайти чергову «зірочку».

Але навіть на фоні більш міцних, більш атлетичних ровесників Вітя Колотов виділявся якоюсь особливою поставою – якщо брав м’яча, то розпоряджався ним, керував. Якщо йшов уперед, то вів за собою команду, як справжній ватажок. Таких у футболі називають «ігровиками» – тобто, футболістами, у яких є ігровий інтелект. Такі розуміють гру, роблять рух, розуміючи його наслідки на три кроки наперед. Щоб задіяти Вітюшу, Востоков навіть пішов на невеличку фальсифікацію – приписав Колотову-молодшому рік, бо в команду брали з восьми років, а йому було ще тільки сім.

Зібравши чимало нагород міських змагань, Колотов вирішив, тим не менш, вступати в авіаційний інститут. Вступні іспити завалив, довелося йти в ПТУ (саме в цьому залізничному училищі навчався його брат). Вітя Колотов поєднував навчання з футболом. За рекомендацією свого дитячого тренера Востокова виступав за зеленодольську «Чайку», де юнак настільки швидко став своїм, що в першому ж повному сезоні забив 23 м’ячі в 38 зустрічах, при цьому граючи не нападника, а центрального півзахисника, а також місцеву команду спорттовариства «Трудові резерви».

У збірній своєї республіки він вдало виступив на фінальних змаганнях РРФСР «Трудових резервів», ставши їхнім переможцем. Лише у фіналі всесоюзної першості товариства, який проходив у нас у Стрию, збірна ТатРСР поступилася збірній Москви. А сам Колотов, виступивши за час турніру на різних позиціях, встиг на одному етапі отримати диплом найкращого захисника, на іншому – найкращого півзахисника, а на ще одному – найкращого бомбардира.

Не дивно, що того ж 1968 року Колотова перехопила головна команда Татарстану – казанський «Рубін». Багаторічний наставник команди Микола Сентябрьов пишався своїм штабом: за великим талантом після завершення сезону в Класі «Б» їхали відразу дві машини – з Казані та Йошкар-Оли, і рубінівці в останню мить перехопили земляка. Так Колотов змінив команду й для вірності й дебютував уже в чемпіонаті 1968 року – щоб був у заявці й не дістався якимось черговим «людоловам»…

Хоча Колотов був наймолодшим у команді, уже з перших матчів він довів право бути в її складі, а з наступного року став основним гравцем «Рубіну». У 70 матчах за казанців забив 15 м’ячів, хоча вже не грав, як у «Чайці», центрфорварда. Сентябрьов випробовував Колотова на різних позиціях – і він проявив себе результативним і поміркованим молодим гравцем.

Ось тут можна оцінити рівень тодішньої динамівської селекції: уже у вересні 1970 року, перш ніж про нього дізналася вся країна, він потрапив на радар київського «Динамо». Коли «Рубін» приїхав у Київ на календарний матч зі СКА, посланець динамівців Андрій Біба навідав у готелі Колотова й вперше озвучив запрошення. Футболісту організували зустріч із Віктором Масловим – він погодився на пропозицію й написав заяву в «Динамо» (Київ) з умовою, що дограє сезон у «Рубіні».

А тим часом Гаврило Качалін, багаторічний головний тренер збірної СРСР, передаючи справи своєму наступнику Валентину Ніколаєву порадив йому таланта з нижчих ліг. Так через місяць Колотов відбув на збори, зіграв спершу в неофіційному матчі проти збірної Тегерану, потім – у товариському матчі з Югославією, де Радянський Союз виграв 4:0, а Віктор забив один із м’ячів. Було це 28 жовтня 1970 року – загалом, за збірну СРСР за дев’ять років Віктор Колотов проведе 44 матчі, відзначившись 17 голами (ще 11 матчів і 5 голів – у складі олімпійської збірної).

Аж тоді прокинуться й інші клуби. Корінний армієць Ніколаєв порадить Колотова в ЦСКА, а Маслов, покинувши «Динамо», буде кликати Віктора в інший московський клуб – «Торпедо». Під тиском порадників і керівників 21-річний футболіст почергово напише заяви в усі три команди. Але сам, особисто, вибере в підсумку саме київське «Динамо». З Казані, за всіма законами детективного жанру, хлопця забере все той же Андрій Біба. Досить типовий для тих років випадок, до речі. Але чомусь саме з Колотова вирішили зробити «цапа-відбувайла». Не пробачать Колотову вільнодумства та власного вибору…

З негласних вказівок центру почалося справжнє цькування в пресі. Навіть всесильні в ті часи фельєтоністи, одної публікації яких вистачало, щоб на багато років зігнати зі сцени народних улюбленців або навіть ув’язнити за сфабрикованими звинуваченнями відомих спортсменів, підключилися до розпинання Колотова. У партійних і галузевих виданнях розпочалася істерика: футболіста клеймили за те, що він, негідник такий, не попрощався зі своїми товаришами, не подякував тренеру, не знявся з комсомольського обліку в Казані, а посмів, бандит, самостійно розпорядитися своїм життям і перейти в команду, в яку йому хотілося. Колотова звинувачували у невдячності, нечесності, жадібності. «Проїхалися» по його родині. Чемпіона СРСР Андрія Бібу назвали «жучком» і «дільцем» від футболу.

Зразок ганебної риторики, публікація з назвою «Футбольний детектив», покликана була не просто присоромити, а затоптати, знищити молодого футболіста. Йому погрожували, що грати він буде там, де північні олені, а також натякали, що після цього шлях у футбол для нього закритий. «Світила» дискваліфікація. Але київське «Динамо» відстояло свого футболіста. У республіканській пресі з’явилися статті з альтернативною точкою зору, де було показано на відверті нестиковки «офіційного формулювання» та реальності, а на підтримку Колотова пішло стільки листів вболівальників, що «Советский спорт», який розпочав дискусію з високої ноти «Футбольного детектива», змушений був її терміново згортати. Сам Віктор Колотов навесні 1971 року виступив з покаянним листом. Справу спустили на гальмах.

Уже в шостому турі, 6 травня 1971 року, замість публічної «страти», Колотов дебютував за київське «Динамо» в матчі з ворошиловградською «Зорею» і вже на 19-й хвилині Віктор ударом головою відкрив рахунок після штрафного від Мунтяна. Переможний гол уже в дебюті – стало ясно, що кияни недарма воювали за свого новачка.

«Фізично сильний, витривалий, старанний, цілеспрямований, Колотов мав високу дистанційну швидкість, добре грав головою, вміло застосовував підкати. Його виділяли вражаюча працездатність, широкий діапазон дій і гранична самовіддача. Довгі ривки з м'ячем з глибини поля були завжди небезпечні для суперників. Колотов був нестримний в завершенні атак після прострілів з флангів, добре розраховував точку зустрічі з м'ячем, нерідко при цьому забивав в стрибках і падіннях красиві голи. Був наділений лідерськими якостями», – так характеризували його гру сучасники.

А сам Колотов, уже через роки оцінюючи своє професіональне зростання, відзначив: «Це в «Динамо» я додав у техніці, став технічно грамотним. З приходом Лобановського почався новий етап у моїй футбольній освіті. Виявилося, що, незважаючи на досвід, ми ще багато чого не знали. Пішла осмислена та конкретна теоретична робота, почали розбиратися, кому чим займатися на полі, щоб результати ставали ефективнішими. Ось тут-то я й почав розуміти, що таке сучасний футбол».

У першому ж сезоні в Києві Віктор Колотов вперше став чемпіоном СРСР (золоті медалі він виграє ще п’ять разів, загалом – 1971, 1974, 1975, 1977, 1980 і 1981), а сам футболіст вперше потрапив у список 33 найкращих футболістів сезону в СРСР під №1. Загалом, у радянських рейтингах він буде незмінно присутнім у 1971-1977 роках, причому, п’ять із семи разів – саме першим номером. У 1972 році в складі збірної СРСР Віктор Колотов став срібним призером чемпіонату Європи та бронзовим призером Олімпійських ігор (повторить це досягнення в 1976 році). А в 1975 році київське «Динамо» на чолі зі своїм капітаном Колотовим здобуде Кубок володарів Кубків і Суперкубок Європи. У 1971-1981 роках у чемпіонатах СРСР Колотов проведе за «Динамо» (Київ) 218 матчів, відзначившись 62 голами. В єврокубках — 38 матчів, 8 голів. Загалом в усіх турнірах – 292 матчі, 81 гол.

Для першої команди зірок Валерія Лобановського Колотов був не просто футболістом. Капітан, лідер, справжнє уособлення тодішнього динамівського футболу. Замість тисячі слів – спогади клубного лікаря Віктора Берковського: «1975 року в першому матчі за Суперкубок Європи в Мюнхені німецький захисник Рот «в’їхав» всіма металевими шипами Колотову в стегно. Картина була не для слабонервних: жахлива рана сильно кровавилася, з поля Вітю винесли на ношах. Хоча з «відбивної з кров’ю», в яку перетворилася його нога, навіть через бинти сочилася кров, Вітя поривався на поле. І коли вийшов – навіть суперники з «Баварії» розступалися, бачачи, з якою рішучістю капітан ступав на газон. Після того матчу в Мюнхені Колотова інакше, ніж «Віктор Михайлович», я ніколи вже не називав».

Ще один приклад із життя, розповідав сам Віктор Михайлович: «Бувало, на тренуваннях ще вдома, у Казані, я заради парі підміняв воротаря. А вже граючи в київському «Динамо», сама ситуація змусила взятися за перчатки. У 1972 році на тренувальних зборах у Бельгії Рудаков був травмований – і тренери не хотіли ризикувати його здоров’ям, а Самохін зазнав пошкодження перед матчем. Довелося проти льєжського «Стандарду» виходити у воротах мені… Тренери наче задоволені були, а я – засмутився. Не зміг піти з поля «сухим», один м’яч усе-таки пропустив».

За десятиліття в Києві Колотов здобув усі трофеї й титули, про які тільки міг мріяти радянський футболіст. Статистики газети «Команда» Микола Жигулін та Василь Гнатюк підрахували: за «Динамо» та збірну Віктор зіграв 350 офіційних матчів, 198 з яких виграли його команди і тільки 61 програли. На жаль, останні роки кар’єри Віктору зіпсувала травма. Завершивши виступи, пару років пропрацював у школі «Динамо» з юним поколінням, а вже з 1984 року великий капітан увійшов у тренерський штаб «Динамо». Очолював також «Борисфен» з Борисполя (1993 рік), «Прикарпаття» з Івано-Франківська (1996-1997 роки), а також молодіжну (олімпійську) збірну України — в 1995-1998 роках (з невеликою перервою).

Дуже тяжко пережив Віктор Колотов складні моменти свого життя у футболі. Не терпів підлості та несправедливості. Коли його, молодого футболіста, «розпинали» за особистий вибір. Коли потім «зняли» з молодіжної збірної. Коли молодіжка під його керівництвом отримала чотири голи без відповіді від французьких однолітків, де грали чемпіони світу Анрі та Трезеге. Всі чотири голи в ворота українців записав на свій рахунок саме «Трезе-гол». А пропустив їх Сергій Перхун – талановитий молодий голкіпер, який зіграє «насухо» один матч за національну збірну й трагічно загине…

А сам Віктор Колотов помер 3 січня 2000 року. Не витримало серце «залізного капітана», він пішов із життя в 50-річному віці – віці розквіту поміркованого, досвідченого тренера… Його пам’яті присвячений Меморіал Віктора Колотова, який традиційно проводиться в Києві. Не проводиться турнірів тих «чинуш» і «писак», які паплюжили за життя великого футболіста.

СПОНСОРИ І ПАРТНЕРИ