Новини

  • 11 квіт
  • 17:32
  • 1223 перегляда
друк

Фран СОЛЬ – борець із вогнем!

Нападник Фран Соль, який пройшов школу мадридського «Реала», зробив собі ім’я в Нідерландах, виступаючи за скромний «Віллем ІІ», де забивав багато й на різний смак. Заради цього іспанець переходив до «Динамо» – і почав виправдовувати довіру з перших же матчів, встигнувши відзначитись і в Лізі Європи, і в чемпіонаті України. Інтерв’ю з Франом для клубного видання записувалося до матчу з «Десною», в якому футболіст отримав важку травму плеча й вилетів до кінця сезону, але, після розмови з ним, можна з упевненістю сказати, що він повернеться на поле ще сильнішим.

- Ви приєдналися до команди перед другим підготовчим збором. Наскільки складно було за короткий термін зрозуміти принципи гри «Динамо»?

- Багато речей не залежать ані від гравця, ані від команди, до якої він переходить. Будь-якому новачку необхідний час – комусь менше, комусь більше – щоб зрозуміти, як грає команда, як діють партнери в тій чи іншій ситуації.

- В Іспанії ви зіграли у трьох контрольних матчах, але не забивали. Це вас не напружувало?

- Жодним чином. По-перше, я лише приєднався до команди, по-друге, це були лише тренувальні ігри, які розглядалися виключно як етап підготовки до офіційних поєдинків у чемпіонаті України та Лізі Європи. Та й, насправді, я забив один м’яч (у матчі з «Мальме», який завершився нульовою нічиєю – прим.), але арбітри не зарахували взяття воріт, вгледівши офсайд (посміхається). А на тренуваннях я багато забивав, тому був упевнений, що забиватиму й у офіційних матчах.

- Ви забили перший м’яч за «Динамо» у другій офіційній грі – матчі-відповіді проти «Олімпіакосу». Були задоволені?

- Звичайно, як і кожен нападник, я люблю забивати. Приємно, що мій гол допоміг виграти, але у цьому випадку найголовніше було те, що команда пройшла далі в Лізі Європи.

- Відомо, що ви є вихованцем академії мадридського «Реалу»? Який досвід це вам дало?

- Насправді, запам’яталося багато чого – причому це стосується як тренувань та матчів, так і того, що відбувалося поза межами футбольного поля. Ми були однією сім’єю, раділи разом перемогам і так само разом переживали стосовно поразок – добре, що перемог було більше (посміхається). Звичайно, особливими для мене залишаються тренування з першою командою «Реалу» – це незабутні спогади, які залишаться зі мною назавжди.

- Ви тривалий час тренувалися з першим складом «Реалу». Як до вас, юного гравця, ставилися знамениті гравці - Роналду, Кака, Бензема?

- Ніякої зверхності з їхнього боку я не відчував – навпаки, усі добре ставилися до мене. Мені було тоді 18-19 років. А власне на тренуваннях всі були рівні – я спокійно маг гукнути тому ж Гарету Бейлу: «Агов, малий, дай мені пас!» – і всі сприймали це нормально, а від самого валлійця, за якого заплатили понад 100 мільйонів євро, не було чутно жодних образ чи нагадувань про субординацію (сміється). Те ж саме стосувалося Кріштіану Роналду.

- В Україні добра знають цього видатного португальського футболіста. Який він поза межами поля?

- Він дивовижна людина та неймовірний футболіст. Коли на нього спрямовані камери – він один, але коли він спілкується з тобою віч-на-віч або в компанії, то зовсім інший. Криштіану – справжній професіонал, а також дуже приємна людина: може підказати щось, а на тренуванні показати, як саме виконати цю підказку.

- Який ваш найбільший успіх у резервній команду мадридського «Реалу»?

- Разом із юнацькими командами «Реалу» я виграв багато чемпіонатів, а також завоював Кубок Іспанії серед 19-річних.

- З ким із колишніх партнерів по молодіжній команді «Реалу» підтримуєте зв'язок?

- У нас була дуже дружна команда. Ми досі пишемо один одному і телефонуємо. Найчастіше контактуємо з Дані Карвахалем, Альваро Моратою, Лукасом Васкесом, Начо, Іско… Та практично з усіма! І теми для розмов далеко не завжди у нас футбольні.

- У перші роки дорослої кар’єри ви багато, як для нападника, отримували жовтих карток. Через що арбітри найчастіше карали вас?

- Я сповідую агресивну манеру футболу, часто йду в жорсткий відбір, але не завжди це вдається зробити без порушення правил. Стараюся виправляти цей недолік, тому що не хочеться отримувати попередження.

- А що можете сказати про симуляцію?

- Ніколи! Я не отримав за свою кар’єру жодної жовтої картки за симуляцію чи розмови з арбітром – усі мої попередження отримані в боротьбі.

- Переходячи з «Реалу» до «Вільярреалу», сподівалися отримувати ігрову практику у вищому іспанському дивізіоні? Що не склалося у «Вільярреалі»?

- Так, але на той момент я був молодим. У тренуваннях старався робити те, що вмію, але в нападі у «Вільярреалі» була висока конкуренція в нападі – Сольдадо, Бакамбу та інші. Команда мала давати результат, і «обстрілювати» юного гравця просто не було можливості. Тим не менш, я щасливий, що вдалося зіграти ті кілька матчів за «Вільярреал».

- З якими думками залишали Іспанію, переходячи до «Віллем ІІ»?

- Звичайно, було важко, у першу чергу психологічно, адже це було вперше, коли я залишав свою рідну країну. Було багато побоювань та переживань від того моменту, як надійшла пропозиція, й до моменту підписання контракту та перших матчів за «Віллем ІІ», але в підсумку я переконався, що вчинив тоді правильно.

- За власними відчуттями, наскільки вам вдалося вирости як футболісту у «Віллем ІІ»?

- Зараз я уже не 19-річний юнак, якому все в новинку в дорослому футболі. Перед кожною грою я ставлю перед собою певні завдання, за можливістю вивчаю манеру гри захисників суперника, і все це дозволяє мені вдосконалюватися як футболісту.

- Починаючи з сезону-2014/2015, ви не забивали за сезон менше 10 голів. Це нормальний показник для нападника? Чи ставите ти перед собою мету забити певну кількість мячів?

- Забивати – це завдання нападника. Чим більше вдається забити м’ячів, тим краще для команди, тим уболівальники більше цінують тебе. Особистих завдань перед собою не ставлю – хочу виходити на поле й забивати якомога частіше.

- Уявіть ситуацію – ви боретеся за звання найкращого бомбардира чемпіонату і в матчі одного з останніх турів виходите з партнером на одного захисника. Ваші дії – самі будете пробивати чи викотите м’яча на партнера?

- Я – командний гравець. Найголовніше для мене – це перемога команди. Тому, якщо я побачу свого партнера у кращій позиції, я обов’язково віддам передачу.

- Зараз ви переїхали з маленького провінційного Тілбурга до великого мегаполіса, яким є Київ. Час на адаптацію до великого міста не знадобиться?

- Це взагалі не стане для мене проблемою, оскільки я виріс та провів багато часу в Мадриді. За кількістю висотних будівель та людей на квадратному метрі столиця Іспанії навіть переважає ваше місто, тому я звичний до такого.

- Родина переїхала до України разом із вами?

- Авжеж! Зі мною приїхали моя дружина Аїда, маленький син, який народився наприкінці минулого року, а також наш собака – американський стафф Султан.

- Судячи з соціальних мереж, своєрідне шефство у «Динамо» взяв над вами Беньямін Вербич, хоча словенець також лише рік у нашій команді. Наскільки добре Вербич знає Київ, що встиг вам показати?

- Достатньо добре, щоб прогулятися разом із сім’ями вечірнім містом, посидіти в ресторані. Удома точно не залишатимуся, коли випадає вільний час чи вихідний (посміхається). Також він показав мені хороші барбершопи – я люблю, щоб волосся було доглянутим.

- З ким із динамівців спілкуєтеся найбільше?

- Насампере хочу відзначити, що всі хлопці в «Динамо» привітні й дуже добре мене прийняли. Більше за всіх спілкуюся з бразильцями, у нас із ними схожі мови, а також із хлопцями, які знають англійську – Кендзьорою, Кадаром, Циганковим, Шапаренком та іншими.

- Своїм кумиром в одному з інтерв’ю після переходу до «Динамо» ви назвали Андрія Шевченка. З якого віку почали слідкувати за його грою?

- Загалом, я пам’ятаю всі його величні моменти в «Мілані» – і перемогу в Лізі чемпіонів, і «Золотий м’яч» 2004 року, і яскраві виступи в чемпіонаті Італії та Лізі чемпіонів. Після цього у нього не склалася кар’єра в «Челсі», але це аж ніяк не зменшує його велич. Окрім Шевченка, також своїми кумирами у світі футболу можу назвати бразильця Роналдо, Ібрагимовича та ван Бастена.

- А взагалі, чи слідкуєте за провідними форвардами, можливо, намагаєтеся щось повторити самостійно?

- Люблю дивитися футбол, і навіть удома він не набридає мені. Намагаюся слідкувати за всіма провідними поєдинками за участю топ-форвардів сучасності – Суареса, Кавані, Левандовського та інших. Намагаюся виносити якісь позитивні моменти, які потім намагаюся повторити на полі.

- Чи замислювалися колись над тим, ким би були, якби не футбол?

- Упевнений, що був би пожежником. Один із моїх родичів є пожежником, і мені завжди подобалася ця професія, рятувати людей.

- А чи був уже подібний випадок у вашому житті?

- Одного разу, ще в юнацькі роки, я витягнув хлопця, який тонув, із басейну. Але все одно, якби не футбол, боровся би з вогнем (посміхається).

- Ваш маленький син уже приміряв динамівську форму. Чи хочете, щоб він пішов у майбутньому вашим шляхом?

- Звичайно, хотілося би, щоб він став футболістом, але найголовніше, щоб був здоровим і досягнув успіху в тій справі, яка буде подобатися йому. Нав’язувати свою думку в жодному разі не буду. Щодо динамівської форми для сина, то її мені презентував президент клубу Ігор Суркіс у день підписання контракту. Чесно кажучи, було дуже несподівано і приємно.

Юрій Вишневський

Матеріал клубного журналу №01 (102), січень-березень 2019
 
Придбати наш офіційний клубний журнал можна в офіційному Фан-магазині, Інтернет-магазині ФК «Динамо», касах стадіону «Динамо» імені Валерія Лобановського, кіосках «Союздрук», у приватних розповсюджувачів, а також в електронному форматі в бібліотеці PressPoint.

СПОНСОРИ І ПАРТНЕРИ