Новини

  • 20 трав
  • 14:54
  • 604 перегляда
друк

Флорін Чернат: «Мені казали, що через 3-4 місяці повернуся з «Динамо» до Румунії, а я провів у Києві 8 років»

Румунський півзахисник Флорін Чернат став одним із перших легіонерів київського "Динамо", які перейшли до команди не з країн пострадянського простору. У бесіді з клубним сайтом екс-динамівець згадав роботу під керівництвом Валерія Лобановського та розповів про пам'ятні моменти в "Динамо", кольори якого захищав з 2001-го до 2009 року.

- Флорін, вас запросили до київського "Динамо" молодим футболістом - у 21 рік. Чому обрали Київ і з якими думками їхали до розташування "біло-синіх"?

- Я багато чув про київське "Динамо", знав, хто тренує цю команду, і що "біло-сині" регулярно виступають у єврокубках. Для мене можливість грати в Лізі чемпіонів була найважливішим моментом. Це був своєрідний виклик собі, новий і важливий. Лобановський хотів мене бачити у своїй команді, тому я вирішив перейти до київського "Динамо".

- Легендарних навантажень Лобановського не боялися?

- Перед підписанням контракту з киянами всі в Румунії говорили мені - куди ти їдеш, ти ж не любиш багато бігати, а у Лобановського всі гравці "вмирають" на тренуваннях. Я сказав, що нічого страшного, я зможу. Спочатку для мене було важко звикнути до навантажень у Києві, було багато бігової роботи, багато тестів. Але через рік-два я освоївся. Складно було на тренуваннях, на зборах, але при цьому під час матчів почувався легко.

- Найбільш енерговитратна вправа на тренуваннях, яку ви не любили виконувати?

- Для мене складними були тест Купера і п'ять по 300. З іншими вправами все було нормально, але ці дві... (сміється) Навіть не пам'ятаю, чи пробігав я всі п'ять відрізків по 300 метрів, максимум доходив до четвертого, і то в останньому показував не необхідні 40-45 секунд.

- Наскільки швидко пройшла адаптація в Києві та "Динамо"?

- Спочатку було дуже складно, тому що перші півроку я був єдиним румуном у команді. На той час ніхто не говорив англійською, та й я тоді не дуже добре знав цю мову. Намагався скоріше вивчити російську, дивився телевізор, старався спілкуватися в команді. Агент написав для мене базові слова, які потрібно відразу запам'ятати, щоб орієнтуватися на полі - "ліворуч", "праворуч", "вперед", "назад". Але десь після 2-2,5 років у Києві почав добре розуміти російську та розмовляти.

Не можу сказати, що зараз відмінно розмовляю російською, встиг призабути за ці роки, тому що немає можливості з кимось практикувати мову. Коли ми цієї зими перетнулися з "Динамо" на зборах в Анталії, я поговорив із Максимовичем та Філіпом (Віктор Кашпур і Філіп Репетило, адміністратори "Динамо". - Прим.ред.), Андрієм (Шморгуном, лікарем команди. - Прим.ред.), яких знав. А також із Денисом Бойком - коли я грав у "Динамо", він ще був молодим, але тренувався з нами.

- Ви згадували, що у вашому першому матчі за "Динамо" Лобановський у перерві кричав у роздягальні, тому що його не влаштовувала якість гри, хоча команда вигравала. Які були перші враження від Лобановського як людини?

- Лобановський був дуже стриманим, неемоційним. Спочатку мені здалося, що тренер не дуже хоче зі мною розмовляти, але інші хлопці пояснили, що він така людина - серйозна та дисциплінована, не любив із кимось сперечатися.

- Можете коротко сформулювати, чому Лобановський - видатний тренер?

- Лобановський давав результат. З різними командами він вигравав чемпіонати та кубки, тому всі знають, що Лобановський - найкращий тренер в СРСР і Україні. Для мене це теж був виклик - працювати з таким великим тренером.

Як я вже згадував, спочатку мені все казали, що через 3-4 місяці я повернуся з "Динамо" назад до Румунії, тому що не зможу витримати ритм і навантаження, які давав Валерій Васильович. А я провів у Києві вісім років, і це був хороший період (усміхається).

- Ви чимало забивали за "Динамо", причому часто - з дальньої дистанції, зі штрафних. Поділіться досвідом, як юним футболістам навчитися пробивати стандарти?

- Потрібно цей компонент тренувати. Коли в "Динамо" ще грали Белькевич, Алієв, ми після тренувань завжди залишалися на півгодини-годину, щоб відпрацьовувати удари по воротах. Крім того, коли розмір ноги маленький, краще виходить баланс при ударі по м'ячу.

- Знову-таки, говорячи про голи, а ви забили багато красивих і важливих - і голи "Левські", які вивели "Динамо" в Лігу чемпіонів, і дубль у ворота "Баєра"... Які м'ячі були не просто важливими, а найскладнішими, трудомісткими?

- Пам'ятаю матч на Кубок України, коли ми грали на виїзді в якомусь селі, поле було жахливим, трибун не було. Тримався рахунок 0:0, і на 93-й хвилині ми заробили штрафний удар. До м'яча підійшли я і Хацкевич, Хац хотів пробити, але в підсумку вдарив я і забив - ми вирвали перемогу. Ось це було важко, наносити вирішальний удар на останніх хвилинах - велике напруження. (Йдеться про матч 1/32 фіналу Кубка України сезону 2002/03 проти "Енергетика" (Бурштин). - Прим. ред.)

- Який сезон у "Динамо" можете назвати найкращим особисто для вас?

- Думаю, що це був період, коли "Динамо" очолював Валерій Васильович Лобановський. Цей тренер дав мені впевненість у собі. Він був жорстким, з ним у мене з'явилася впевненість, що на полі я можу зробити все, вирішити результат будь-якого моменту.

- А які матчі за "Динамо" відклалися в пам'яті?

- Найкраща атмосфера була, коли ми грали в Лізі чемпіонів на домашньому стадіоні, а також проти "Шахтаря". Пам'ятаю, що за Суперкубок України ми грали в Одесі, а фінали Кубка проводили в Києві. Збирався повний стадіон, 90 тисяч людей - що може бути краще для футболіста? Думаю, найважливіше для будь-якого гравця - коли заповнений стадіон підтримує тебе і твою команду.

До речі, оновлений НСК "Олімпійський" я ще не бачив. Після відходу з "Динамо" я не був у Києві, але дуже хочу. Мені говорили, що місто дуже змінилося. Сподіваюся, що цього літа зможу приїхати. Але зараз у світі нестабільна ситуація, тому не знаю, чи вийде...

- В інтерв'ю вам часто нагадують про епізод на останніх хвилинах матчу з "Інтером", коли ви промахнулися у стовідсотковому моменті і "Динамо" покинуло Лігу чемпіонів. Чи є ще якісь моменти у вашій кар'єрі, які ви б хотіли переграти або змінити, якби могли повернутися в минуле?

- Хотілося б переграти півфінальні матчі Кубка УЄФА проти "Шахтаря". Тим паче це був останній рік, коли розігрувався Кубок УЄФА, перед реорганізацією турніру. Була така впевненість, що якщо пройдемо "Шахтар", то зможемо виграти трофей.

- Хто з динамівців у той період, коли ви грали, був лідером в роздягальні, душею компанії?

- У той час у нас була одна хороша команда, не було поділу на українців та іноземців. Мені ця ситуація дуже допомогла. Можу назвати цілу групу гравців-лідерів - Белькевич, Хацкевич, Шовковський, Гусін, Ващук, в перші роки після мого приїзду грав ще Головко.

- Під керівництвом Михайличенка "Динамо" на початку 2000-х провело дві сильні Ліги чемпіонів, виграло два чемпіонати України. Потім "Динамо" слабко почало сезон і його звільнили...

- Знаєте, життя тренера - дуже складне. У нас в Румунії кажуть, що у тренера сумка завжди зібрана. Доля наставника в команді залежить тільки від результатів. Київське "Динамо" завжди бореться за чемпіонство, за вихід до Ліги чемпіонів, тому у клубу немає можливості чекати та терпіти. Усю команду, усіх гравців, у яких контракти, замінити неможливо. Найпростіше - змінити тренера. Але це абсолютно не означає, що Михайличенко або Дем'яненко були слабкими наставниками. Думаєте, що якщо у мадридського "Реала" будуть погані результати, то Зідана не змінять? "Реал" - це не тільки Зідан, це бренд, це набагато більше.

- Михайличенко вважається улюбленим учнем Лобановського, кажуть, що він багато запозичив у Валерія Васильовича в тренувальному процесі. Так і було?

- Можливо, вправи і тести в тренувальному процесі та на зборах змінювалися, але ритм і інтенсивність були такими ж високими. Для нас було легше, тому що і Михайличенко, і Дем'яненко були помічниками Валерія Васильовича. Вони знали нас, а ми знали їхні вимоги. Для мене було легко працювати як із ними, так і з Сабо. Вони були гравцями "Динамо", знають цей великий клуб зсередини.

- У сезоні 2004/05 "Динамо" не вистачило одного очка для виходу з групи Ліги чемпіонів, у якій ми грали разом із "Баєром", "Реалом" і "Ромою". Як гадаєте, як далеко могли б пройти тоді, якби вийшли до плей-оф?

- Для мене це теж сумний момент. Ми боролися за перше місце в групі до останнього матчу. Тоді навіть "Рома" взяла всього одне очко, не вигравши в жодній грі. Тому футбол - такий прекрасний вид спорту, повний несподіванок і сюрпризів. Сьогодні ти можеш бути нагорі, а завтра опуститися вниз.

Ми потрапили в дуже сильну групу, і спочатку всі говорили, що у нас взагалі немає шансів. Але в результаті ми мали дуже хороші шанси на вихід із групи, які не змогли використати в останньому турі.

Вважаю, що ми повинні були виходити з тієї групи, тому що всю дистанцію йшли на першому місці, і тільки програвши в останньому матчі (проти "Баєра". - Прим. ред.), вирушили до Кубку УЄФА.

Далі буде…

Розмовляла Олена Лукічова, фото - Андрія Лукацького

СПОНСОРИ І ПАРТНЕРИ