Новини

  • 24 трав
  • 08:00
  • 349 переглядів
друк

Євро-2004: перший великий міжнародний турнір для легіонерів «Динамо»

Продовжуємо цикл матеріалів про виступи гравців київського «Динамо» у фінальних частинах чемпіонатів Європи.

На черзі чемпіонат Європи-2004, фінальна частина якого відбулася в Португалії.

Хоча збірна України й не виступала на португальських стадіонах (у відбірковій групі «жовто-сині» пропустили вперед майбутніх чемпіонів Старого Світу греків та іспанців), але у фінальній частині «Динамо» все ж було представлене своїми гравцями.

* * *

Напевно, найбільшу сенсацію у відбірному циклі створила збірна Латвії. За прогнозами спеціалістів, команда з Прибалтики була аутсайдером у компанії Швеції, Польщі та Угорщини (Сан-Марино виносимо за рамки як найслабшу футбольну збірну в Європі), але підопічні Олександра Старкова змогли засоромити скептиків. Посівши слідом за Швецією друге місце, латвійці вийшли до плей-оф, де потрапили на бронзових призерів останнього чемпіонату світу збірну Туреччини, й усупереч усім прогнозам здолали їх. Після мінімальної домашньої перемоги (1:0) прибалти на виїзді змогли відігратися з рахунку 0:2 та вперше в історії країни вийшли до фінальної частини великого турніру.

Найкращим бомбардиром Латвії у єврокваліфікації став динамівець Маріс Верпаковскіс – на його рахунку виявилося шість забитих м’ячів (один на виїзді Угорщині, два тим же угорцям вдома, один на виїзді Швеції та по одному Туреччині вдома й на виїзді).

У фінальній частині Латвія потрапила до так званої «групи смерті» разом із Німеччиною, Чехією та Нідерландами. Але латвійці й тут за вдалого збігу обставин цілком могли навести шереху – зокрема, у стартовому поєдинку з чехами підопічні Олександра Старкова вели в рахунку до 73-ї хвилини (перший м’яч збірної на великих турнірах забив якраз динамівець Верпаковскіс), але в підсумку поступилися (1:2), а в наступному поєдинку зіграли внічию з самими німцями (0:0). «Хоч ми тоді й раділи цьому результату з німцями, але у мене, пам'ятаю, були змішані почуття. За півроку, які я вже виступав за «Динамо», в мені виховався дух переможця, бажання грати на перемогу, незалежно від того, хто тобі протистоїть. Тому після матчу з Німеччиною я прокручував у голові моменти – і як суддя пенальті не дав у ворота суперника, і як сам не реалізував хорошу можливість – розуміючи при цьому, що цілком могли розраховувати на повноцінні три очки та продовження боротьби за вихід із групи. Але хлопці були раді, тренер був задоволений – дійсно, досягти в поєдинку з Німеччиною, у складі якої виступали всі зірки, такого результату дорогого вартує», – згадує протистояння з «бундестім» Маріс Верпаковскіс.

Навіть так, не вигравши жодного з двох стартових поєдинків, перед заключним туром Латвія мала шанси вийти до чвертьфіналу, але Нідерланди брутально розбили всі надії Верпаковскіса та компанії, розгромивши прибалтів – 3:0. У підсумку латвійці завершили виступи на груповій стадії, не здобувши жодної перемоги та маючи різницю м’ячів – 1:5. «В принципі, вся наша збірна тоді заслужила на слова похвали, тому що ми досягли фактично неможливого й пробилися на чемпіонат Європи. Зрозуміло, що більше за інших я був на виду, оскільки й у відборі забивав, у тому числі вирішальні м'ячі, і у фінальній частині відзначився. Але легендами для латвійського футболу можна назвати всіх хлопців, які виступали в тій команді. Напевно, саме після 2004 року футбол у Латвії випередив хокей та баскетбол, вийшовши на перше місце за популярністю серед уболівальників», – Верпаковскіс, який зіграв усі матчі кваліфікації та фінального турніру Євро-2004, і в такому виступі своєї команди бачить позитив.

* * *

У середині 1990-х збірна Болгарії стабільно виходила до фінальних частин великих турнірів, але останні два – чемпіонат Європи-2000 та чемпіонат світу-2002 – обійшлися без їхньої участі. Тож вихід на Євро-2004 був довгоочікуваним для всіх уболівальників із Болгарії.

Кваліфікаційний раунд Болгарія подолала на одному диханні. Упевнені перемоги на виїзді над Бельгією (2:0) та вдома над Хорватією (2:0) відразу підняли команду на вершину турнірної таблиці, і своє лідерство Болгарія не віддала до самого фінішу відбору, напряму вийшовши до фінальної частини. «Ми відразу налаштовувалися посісти перше місце у групі. А коли ще й здорово розігналися зі старту, взявши у трьох матчах дев'ять очок, взагалі переконалися, що треба вирішувати всі питання, не доводячи справу до плей-оф. До того ж, гру ми показували дуже навіть пристойну. І дисципліна у нас не кульгала, і в захисті діяли добре, причому за оборону відповідали не лише номінальні гравці цієї позиції, але й півзахисники з нападниками. Плюс до всього нам вдавалося втілювати плани наставників на полі. Чітко виконували їхні установки – це теж дуже допомогло», – ділився рецептом успіху динамівець Георгій Пеєв, який узяв участь у семи з восьми матчах кваліфікації (Георгій пропустив лише домашній поєдинок із Бельгією).

До слова, вирішивши питання виходу до фінальної частини Євро-2004 заздалегідь, після виїзної перемоги над Андоррою, вся збірна Болгарії в повному складі пішла на дискотеку в крихітній державі. «Усю ніч в дискотеці «висіли», ніхто не спав. Багато хлопців навіть на наступний день почали дзвонити у свої клуби, просили відпустити їх ще на один день. Сил не було доїхати додому. Я теж, пам'ятаю, коли повернувся до Києва, ще добу погуляв, і лише потім повернувся до тренувань «Динамо». У нас саме мав бути матч чемпіонату, тож потрібно було переключити увагу на проблеми команди. А футболістів збірної на батьківщині зустріли з великими почестями – так само, як було в 1994-му, коли наша команда стала четвертою на чемпіонаті світу в США. Так само натовпи людей вийшли на вулиці, усю ніч веселилися та співали пісні», – згадував Пеєв.

За підсумками жеребкування Євро-2004 болгари отримали доволі рівну групу – фаворитами вважалися італійці, а от зі Швецією та Данією цілком можна було поборотися за вихід до чвертьфіналу. Насправді же вийшло з точністю до навпаки – Болгарія осоромилася на полях Португалії, зазнавши трьох поразок із загальною різницею м’ячів 1:9, а динамівець зіграв у двох із трьох поєдинках (проти Швеції – 0:5 та Данії – 0:2).

* * *

Після завоювання «бронзи» на чемпіонаті світу 1998 року хорвати настільки високо підняли планку своїх результатів, що вболівальники чекали від них як мінімум постійної участі у фінальних етапах великих турнірів. Але на Євро-2000 «картаті» не пробилися, а на Мундіалі-2002 завершили свої виступи на груповій стадії.

На Євро-2004 команда під керівництвом Отто Барича також пробилася «зі скрипом». За підсумками кваліфікації Хорватія, набравши 16 очок, лише за додатковими показниками випередила Бельгію та забронювала за собою участь у плей-оф, а у стикових матчах зі Словенією після домашньої нічиєї (1:1) змогла мінімально обіграти суперника в гостях (1:0). Представник «Динамо» у складі «картатих» Єрко Лєко взяв участь у восьми поєдинках кваліфікації, в тому числі обох стикових зі Словенією.

Однак у фінальній частині динамівець зіграв лише 22 хвилини у поєдинку другого туру з Францією (на це були об'єктивні причини – як зізнався тоді футболіст, через невелику травму він пропустив чотири дні, але в матчі з французами забив спину й до матчу з Англією повністю не відновився), який завершився внічию – 2:2, при цьому встигнувши отримати попередження. Оскільки до цього хорвати так само не визначили переможця (0:0) у грі зі Швейцарією, то вирішальним матчем для «картатих» було протистояння з Англією. І хоч підопічні Отто Барича швидко відкрили рахунок, але втримати позитивний результат не спромоглися (2:4), після групового етапу вирушивши додому.

* * *

У підсумку, перший великий турнір для легіонерів київського «Динамо» назвати успішним аж ніяк не можна. На трьох збірні Маріса Верпаковскіса, Георгія Пеєва та Єрко Лєко не здобули жодної перемоги, хоча Латвія та Хорватія до останнього туру претендували на вихід до чвертьфіналу, але отриманий досвід виступів на континентальному турнірі проти найкращих футболістів Старого Світу, без сумнівів, став у нагоді футболістам у подальшій кар’єрі.

СПОНСОРИ І ПАРТНЕРИ