Новини

  • 26 aug
  • 12:17
  • 5538 переглядів
друк

Дерліс ГОНСАЛЕС: «У Києві полюбив яєшню»

Півзахисник Дерліс Гонсалес став першим представником Парагваю в «Динамо». Щоб переїхати до України він здолав більше 12 тисяч кілометрів та змінив сім часових поясів (різниця в часі між Україною та Парагваєм – 7 годин).

Ми попросили футболіста розказати про свою екзотичну батьківщину, рідне місто та поділитися враженнями від нового та незвичного життя в Києві.

- Дерлісе, ви в «Динамо» вже два роки. За цей час встигли трохи звикнути до Києва й України в цілому?

- Так, можу сказати, що вже адаптувався. На це знадобився певний час, але зараз уже відчуваю, що життя в Україні стало для мене звичним. Я невибагливий, веду простий спосіб життя, майже весь вільний час проводжу вдома з родиною, тож мене все влаштовує, почуваюся комфортно.

- Знаєте про те, що ви є першим представником Парагваю в «Динамо» за всю історію клубу? Як воно, бути першопрохідцем?

- Це дуже приємно. Я знаю, що до мене жоден мій співвітчизник не грав у «Динамо», тож радісно бути першим. Добре, що географія країн, звідки до команди приїздять новачки, розширюється. Для мене це велика честь, і я стараюся достойно представити свою країну в складі українського гранда.

- З якими труднощами довелося зустрітися попервах? Хто вам допомагав освоїтися?

- Зізнаюся, коли тільки приїхав до Києва, дійсно, було дуже важко: усе-таки зустрівся з новою культурою, мовою, та й у побуті були свої незручності. Зараз уже почуваюся дуже добре тут, мені комфортно з моєю командою, я зустрів хороших друзів, які завжди допомагають, тому що це важко, коли потрапляєш у незнайоме середовище, особливо коли існує мовний бар’єр. Швидше адаптуватися мені в значній мірі допомогли Данило Сілва, Мораес, Антунеш та Мігель.

- Які улюблені місця з’явилися в Києві? Де любите проводити вільний час?

- На жаль, я міста зовсім не знаю. Якщо кудись і виходжу з дому, то тільки в магазин. А так їжджу лише на базу на тренування та назад додому, а на ігри нас возить клубний автобус. Я зосереджений виключно на кар’єрі футболіста та на своїй сім’ї, у мене дружина та двоє маленьких діточок. Друзів серед киян у мене теж немає, в основному спілкуюся з партнерами по команді.

- Ви орендуєте квартиру? У якому районі міста живете? Вам там комфортно?

- Як і переважна більшість динамівців, мешкаю в районі Новопечерських Липок, по сусідству з іншими партнерами по команді, і мені там подобається. Квартиру орендую, частину коштів за неї сплачує клуб, а частину – я сам. Це хороший, престижний район, і я почуваю себе там дуже комфортно.

- Ваша дружина Карімі з двома дочками живе разом із вами? Як ви справляєтеся з батьківськими обов’язками?

- Так, сім’я постійно мешкає в Києві разом зі мною. Дружина та діти почувають себе в столиці добре, їм теж тут подобається, Для мене найголовніше, що в них усе гаразд і вони завжди поруч біля мене. Відчуваю їхню підтримку, і це мені дуже допомагає в новому оточенні. Після тренувань та ігор завжди поспішаю додому. Щодо обов’язків, то їх я виконую в повному обсязі. Часто гуляю з дітьми, беру участь у їхньому вихованні та роблю все, що необхідно.

- У Парагваї люди частіше живуть у приватних будинках чи також у квартирах?

- Переважно в будинках, і дуже рідко у квартирах, тому я був дещо здивований, коли побачив, що в Україні все навпаки: приватні будинки вважаються більш характерними для життя за містом чи в селах. Хоча й тут бувають винятки.

- Маєте велику сім’ю? Як часто до вас приїжджають родичі?

- Маю батьків та сестру, вони живуть у столиці Парагваю Асунсьоні та часто приїздять у гості. Також мене навідують далекі родичі та друзі, я залюбки їх запрошую: люблю, коли вдома постійно хтось гостює. Добре, що квартира в мене простора. Перше моє помешкання взагалі було величезним (п’ять кімнат), зараз трохи менше, але все одно місця всім вистачає. Багато часу проводимо за чаюванням та переглядом фільмів.

- Чим займається ваша сестра Мале? Вона теж спортсменка?

- Ні, вона пішла іншим шляхом, Мале – співачка. Вона співає в популярному в нашій країні стилі кумбія. Коли вона гостює в мене, із задоволенням ходить на домашні матчі «Динамо», каже, що це вражаюче.

- Вам вдається побувати вдома лише під час відпустки? Скільки часу зазвичай займає переліт?

- Так, двічі на рік – узимку і влітку. Переліт надзвичайно довгий та виснажливий. Він триває 20-22 години з пересадками: Київ – Франкфурт – Сан-Пауло – Асунсьон.

- Напевно, ви пробували українську кухню. Якісь страви особливо сподобалися? Чи віддаєте перевагу традиційній європейській їжі?

- Страви української кухні я, звичайно, вживаю, але, якщо чесно, то більше подобається звична для мене парагвайська кухня. Утім, це не заважає мені постійно харчуватися на базі. Наприклад, ми з Антунешем полюбляли кожного дня замовляти яєшню, причому й на сніданок, і на обід.

- Українські звичаї та культура значно відрізняються від парагвайських? Чим саме?

- Так, дуже відрізняються, немає нічого схожого з нашою країною. Мені не вистачає моїх друзів, родичів, із якими ми часто зустрічалися в Парагваї, ходили на риболовлю, готували асадо (страва зі смаженого на грилі чи на відкритому вогні м’яса, переважно яловичини, популярна в країнах Південної Америки, – прим. авт.).

- Що парагвайського ви перенесли у своє київське життя?

- Перш за все, це чай терере на основі мате (національний напій парагвайців, що готується із сушеного меленого листя й молодих гілок падуба парагвайського, у просторіччі – «жербо мате», на холодній воді з льодом, – прим. авт.). Його подають у спеціальному посуді, схожому на колби, який називається «колобаси». До речі, вони продаються і в Україні.

- Ви в Києві їздите власним автомобілем чи транспортний засіб вам виділив клуб?

- Я придбав тут власну машину. Що стосується культури водіння й манери українських водіїв їздити, то вони майже нічим не відрізняються від парагвайських.

- У вас ще є мовний бар’єр? Наскільки добре вже розумієте нашу мову? У команді намагаєтеся спілкуватися англійською?

- Так, ця проблема все ще відчувається. Вашою мовою я не володію, так само, як і англійською. Знаю лише поширену в Парагваї гуарані, яку вчив у школі, та спілкуюся нею в повсякденному житті, а також іспанську, що є державною мовою в Парагваї. Тому в команді спілкуюся переважно з Мораесом та до недавнього часу з Антунешем, а також із Пантичем, який кілька років жив в Іспанії та встиг добре вивчити мову.

- Ви родом із міста Маріано Роке Алонсо. Чим воно примітне чи відоме?

- Це невеличке місто поблизу столиці Парагваю Асунсьона, всього за 18 кілометрів від нього. Це – як Київ і Бровари. Маріано Роке Алонсо – промислове містечко, але більшість людей їздить працювати до Асунсьона. У нас високий рівень безробіття. Думаю, така ж проблема актуальна і в Україні. Про рідне місто в мене залишилися лише дитячі спогади. Там живе багато моїх друзів, яких я відвідую, щойно з’являється така можливість.

- Які місця ви б порадили подивитися у вашому рідному місті й у столиці людині, що вперше приїхала до Парагваю?

- Перш за все, це найбільша щорічна виставка найрізноманітніших товарів «Експо», що триває в липні впродовж 15 днів. Це грандіозна та масштабна подія, до якої відомі компанії та підприємства готуються цілий рік, а люди з’їжджаються з усіх куточків країни. Там завжди є чим зайнятися, як із професійної точки зору, так і в плані відпочинку. Вистачає й різноманітних розваг, тож там у кожного є можливість просто добре провести час.

- До переходу в «Динамо» ви виступали за швейцарський «Базель». Чи раді знову побувати в цій країні, поїхавши на матч із «Янг Бойз»?

- Звісно! Особливо в столиці країни Берні. Саме там я свого часу жив та грав. Дуже приємно знову там опинитися. Якщо потрібно, міг би навіть провести екскурсію містом для партнерів по команді (посміхається).

Цей та інші матеріали читайте у журналі «Динамо Київ» (№3 за червень-липень 2017 року)

Copyright © FC Dynamo Kyiv

СПОНСОРИ І ПАРТНЕРИ