Новини

  • 10 aug
  • 00:12
  • 424 перегляда
друк

«Далекобійник», що веде гру

До 83-річчя Андрія Андрійовича Біби – автора першого єврокубкового гола в історії «Динамо» та вітчизняного футболу.

Тріумфальні виступи першої клубної команди майстрів київського «Динамо» в 60-х роках – це феномен. Наш клуб перервав гегемонію москвичів, проторував шлях у єврокубки, досягнув домінування в кінці десятиліття – й збудував фундамент для виходу на міжнародний рівень амбіцій.

І тим більше вражає це досягнення, якщо врахувати, що бойову основу київського «Динамо» складали не просто вихованці українського футболу, а ще й вихідці зі столичного футболу. Ціла плеяда самобутніх майстрів високого рівня ввійшла у склад основної команди, і серед них – Андрій Біба, конструктор гри, автор першого єврокубкового голу в історії вітчизняних клубів, а також один із найвидатніших гравців «Динамо» в десятиліття становлення команди як гранда радянського футболу.

Андрій Біба народився 10 серпня 1937 року в Києві. Зростав у робітничій родині – тато працював залізничником, мама – медсестрою в кімнаті матері й дитини на центральному залізничному вокзалі Києва. Дім дитинства Андрюші на Пушкінській був зруйнований у воєнні роки, родина переїхала в район нинішньої вулиці Шота Руставелі. Футболом захопився з дитинства, весь час пропадав у безкінечних дворових змаганнях на Малій Васильківській.

Заслуживши реноме перспективного юного футболіста, в 15 років почав займатися в юнацькій команді «Іскра», а в 1954 році опинився в легендарній Футбольній школі молоді. Його перший тренер Володимир Балакін, член легендарної київської футбольної династії, отримав запрошення перейти з «Іскри» до ФШМ і забрав із собою найперспективніших вихованців, серед яких – і Біба, який, до слова, спершу приховував від рідних, що почав всерйоз займатися цією грою. Лише коли в газеті було надруковано, що Андрія прийняли до київського «Динамо», батьки дізналися, чим займався в часи дозвілля їхній син.

ФШМ – легендарний проект, який посприяв розвитку десятків, сотень, тисяч дійсно майстерних юних гравців. «Школярам футболу» належало отримувати уроки у відомих у нещодавньому минулому гравців – молодих дитячих тренерів, справжню футбольну форму й навіть досить вагому для післявоєнної бідноти стипендію (800 дореформених карбованців), яка стала вирішальним аргументом для багатьох робітничих родин, щоб серйозно поставитися до занять спортом своїх дітлахів. Окрім Біби, звідти вийшло чимало майстрів – Базилевич, Лобановський, Трояновський, Крощенко, Терлецький та багато інших, хто визначав футбол УРСР та СРСР свого часу. Саме у ФШМ майбутні футболісти ставали «професіоналами»: «Через це довелося перейти у вечірню школу, за якою послідував інститут фізкультури, – розповідав Андрій. – Але там уже довелося вчитися на стаціонарі, і вимагали з нас, як із «простих смертних»: ніяких пропусків лекцій, своєчасна та обов'язкова здача заліків й іспитів, участь у всіх практичних заняттях, будь то звичайний крос або лижна гонка на 10 кілометрів, стрибки у воду з 5-метрового трампліну або з 30-метрового лижного!..».

Існує легенда, нібито спочатку Біба далеко не вражав своєю грою, за що удостоївся від уболівальників кричалки «Ні м’ясо, ні риба – Андрій Біба», а потім, мовляв, підкорив фанатів і з трибун почало лунати: «І м’ясо, і риба – наш Андрій Біба». Зрозуміло, правда була десь посередині, і обидві кричалки мали місце почергово після вдалих та невдалих матчів – але, як розповідали сучасники майбутнього майстра, Біба з юних років виокремлювався ігровим мисленням та потужним ударом, тож жодних казок про «раптове переродження» з гидкого каченяти на прекрасного лебедя ліпити не варто.

Навпаки, Біба поступово пробивав собі шлях у великий футбол, і новатор тренерського цеху Олег Ошенков запросив 19-річного Андрія відразу ж до першої команди. 15 вересня 1957 року динамівці Києва грали на малій батьківщині свого тренера – в Ленінграді. «Зеніт» рано відкрив рахунок, але правий напівсередній киян, дебютант Андрій Біба розіграв елегантну комбінацію з Грамматикопуло, увійшов до карного майданчика й сильним низовим ударом змусив капітулювати воротаря господарів. Преса, а в «Радянському спорті» звіт про матч писав особисто Михайло Бутусов – заслужений майстер спорту, нещодавній головний тренер «Динамо» та «Зеніта», відзначила вдалий дебют Андрія. «Йшов по місцю правого інсайда. Грамматикопуло викинув м'яча на хід. Я вискочив і метрів з тринадцяти вдарив правою ногою. Дивлюся: м'яч у сітці. Дивлюся – і не вірю. А потім пішов до центру. І посміхаюся. Не хочу, а посміхаюся!», – так пригадував пізніше Андрій свій вдалий почин.

Відтоді на десятиліття Біба став провідним гравцем «Динамо» (Київ). Виступаючи на позиціях напівсереднього нападника та атакувального півзахисника, він був основним і в Ошенкова, і в Соловйова, і в Маслова. Тактична революція, проведена в команді, перетворила Андрія на сучасного, навіть модернового футболіста. «Врівноважений, із широким діапазоном дій, добре технічно підготовлений, Біба був організатором атак, диспетчером команди. Він тонко розбирався у грі, володів точним пасом, вміло керував партнерами. За необхідності висувався вперед, виконував обов'язки центрфорварда. Володіючи сильним ударом, багато забивав із дальніх дистанцій», – так характеризували його гру сучасники.

Андрій Біба в «Динамо» – це 246 матчів, 69 голів у чемпіонатах СРСР. Чемпіон СРСР 1961, 1966, 1967 років, срібний призер – 1960 та 1965. Володар Кубка СРСР 1964 та 1966 років. У списках «33 найкращих» — чотири рази, як №1 (1966), №2 (1964, 1965), №3 (1963). Капітан «Динамо» в 1965-67 роках. За опитуванням тижневика «Футбол» був визнаний найкращим футболістом СРСР у 1966 році.

Тривалий час радянський футбол тримався осторонь від європейських клубних турнірів, які вже добре десятиліття визначали найкращих на континенті. Десятиліттями для клубів СРСР «міжнародними матчами» були зустрічі з безкінечними робітничими збірними міст та країн, які являли собою дійсно аматорські колективи людей, що бачили м’яч лише у вільний від роботи час. У Радянському ж Союзі футбол був «любительським» за самоназвою й професіональним по суті – гравці заробляли грою й присвячували їй увесь свій час, тож, зрозуміло, матчі з суперниками такого рівня опозиції тримали у вакуумі ідею сили футболу СРСР та гальмували його розвиток. Однак, пам’ятаючи, якою бувала розправа над спортсменами та командами за невдалі виступи в міжнародних змаганнях (ЦБЧА та Олімпіада), ніхто не зважувався вийти на справжній клубний міжнародний рівень та взяти на себе відповідальність за єврокубковий дебют.

Ніхто, окрім київського «Динамо».

2 вересня 1965 року в Північній Ірландії відбувся матч Кубка Кубків «Колрейн» – «Динамо», який ознаменував собою дебют радянського футболу в континентальних клубних турнірах. Не маючи про суперників жодної інформації, не володіючи актуальними відеозаписами чи серйозними науково-популярними книгами про тодішній європейський футбол, динамівці каменя на камені не залишили від суперника – 6:1, а вже на 14-й хвилині гри Андрій Біба завершив стрімку контратаку влучним ударом. Пізніше його розпитували журналісти про той історичний гол – і… він не міг порадувати їх жодними подробицями. «Ну гол – як гол, для нас тоді він був звичайним і ніяк не літописним, – зізнавався Андрій Андрійович через роки. – От у тому ж 65-му Леву Яшину я забив ударом метрів із сорока, то був дійсно пам’ятний гол!».

Тим не менш, саме про цей гол Бібу будуть запитувати й через роки, а слідом за прем’єрним виступом динамівців Києва й інші клуби СРСР потягнуться в єврокубки. За першими несміливими пробами прийдуть і великі перемоги. Але саме покоління «шістдесятників» будуть називати першопрохідцями. Загалом, у єврокубках Біба відіграв 5 матчів, забив 4 м’ячі. І, якби радянські чиновники відважилися випустити своїх футболістів раніше, безсумнівно, цей стаж у Біби був би значно більшим та вагомішим. Ми можемо судити про справжній рівень того «Динамо» лише за внутрішніми змаганнями, а якщо так – то на континентальних змаганнях першої половини 60-х вони не були б статистами. Але, але…

Так само не дограв Біба й за збірну СРСР. Майстерний футболіст, безсумнівна зірка київського «Динамо», він провів лише 4 матчі за олімпійську збірну в 1963-64 роках (2 голи в перших же двох іграх), а також один матч за першу команду СРСР. Зате який! 4 липня 1965 року в Москві грали товариський матч збірні СРСР та Бразилії. «Чарівники м’яча» виграли – 3:0, зате після матчу Біба обмінявся рукостисканнями із самим Пеле й попросив його розписатися на першому ж папірці, який трапився йому під руки – звичайному «червонці», радянській купюрі в 10 карбованців. Жарти жартами, але, безсумнівно, кар’єра Біби на міжнародному рівні вийшла незавершеною й не гідною справжньої майстерності цього непересічного футболіста.

Заслужений майстер спорту СРСР, Біба завершив виступи в «Динамо» в 30-річному віці, після чого півтора роки пограв за «Дніпро» (71 матч та 15 голів) і завершив виступи в «Десні». Чернігівську команду на той час – у 1970 році – прийняв молодий спеціаліст Олег Базилевич, який і покликав свого друга-динамівця догравати – але 32-річний Біба зіграв лише у двох контрольних матчах, після чого погодився на запрошення рідного клубу стати селекціонером та членом тренерського штабу «Динамо».

Біба-скаут – це окрема історія. Андрій Андрійович знайшов для рідного клубу десятки майстрів, брав участь у вражаючих історіях, гідних окремої розповіді в детективному жанрі. «Гермес» Маслова, Севидова, Лобановського приїздив із особливо делікатними дорученнями в різні міста України та СРСР, примудрявся перехоплювати таланти з-під носа у всесильних конкурентів, за якими стояли великі відомства, а також знаходити потрібні слова, щоб перетягнути їх на свій бік. А головне – справжня «чуйка» на футболістів, вона вирізняла селекціонера Бібу й дозволяла йому розгледіти десь у нижчих лігах чи в далекій провінції таких талантів, які вже невдовзі грали на найвищому рівні. Ось неповний перелік майбутніх зірок «Динамо», які опинилися в київському суперклубі за безпосередньої участі Андрія Андрійовича: Віктор Колотов, Віталій Шевченко, Леонід Буряк, Анатолій Дем'яненко, Каха Каладзе, Валентин Белькевич та Олександр Хацкевич, Максим Шацьких, Горан Гавранчич, Карлос Корреа.

Андрій Андрійович входив у тренерські штаби київського «Динамо» (1970-73), сімферопольської «Таврії» (1976), дніпропетровського «Дніпра» (1977-78). Був головним тренером житомирського «Спартака» та «Хіміка» (1980, 1995/96), горлівського «Вуглика» (1981), хмельницького «Поділля» (1983), охтирського «Нафтовика» (1986-89, 1993-95). Працював старшим тренером Федерації футболу УРСР у 1982, 1984-86 та 1990 роках, був начальником команди ветеранів «Динамо» (Київ) у 90-х. Як багаторічний віце-президент ААФУ, Андрій Біба є також президентом клубу «Шкіряний м’яч» – на радість дітлахам, які зі шкільних часів долучаються до організованого футболу. Є співголовою (із великим Володимиром Мунтяном) громадської організації «Ветерани футбольного клубу «Динамо» (Київ)». Нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ (1999) та ІІ (2004) ступенів.

СПОНСОРИ І ПАРТНЕРИ