Новини

  • 20 лист
  • 11:00
  • 588 переглядів
друк

Чемпіонат СРСР-1967. Золота перемога над «Зенітом»

20 листопада 1967 року ввійшло в історію київського “Динамо” як день здобуття третього чемпіонства СРСР - і другого поспіль, що не вдавалося протягом дванадцяти років жодній радянській команді.

Перед зустріччю з “Зенітом”, за три тури до завершення першості, кияни мали в своєму активі 51 очко та випереджали московських одноклубників на чотири залікові пункти. У матчі на Центральному стадіоні, місткість якого під час нещодавньої реконструкції була збільшена до 100 тисяч, “Динамо” влаштовувала і нічия, щоб зберегти перевагу та забезпечити собі чемпіонський титул. Однак підопічні Віктора Маслова витиснули з цієї гри максимум, а від більшого рахунку гостей із Ленінграда врятувала лише майстерна гра голкіпера Бєлкіна.

Не завадила чемпіонському налаштуванню киян і невдача в першому матчі 1/8 фіналу Кубку чемпіонів із польським “Гурніком”, який пройшов три дні тому. Напередодні поєдинку з “Зенітом” у Києві випав сніг, і вболівальники підтримали “біло-синіх” гігантським написом “Чемпіони”, витоптаним на білому покритті трибун.

Матч розпочався спокійно, і на стартових хвилинах переваги лідера над аутсайдером (“Зеніт” завершив чемпіонат на останній позиції) майже не відчувалося - ленінградці діяли сміливо та навіть мали шанс першими відзначитися, коли Банніков самовідданим кидком ліквідував прорив капітана Бурчалкіна.

Однак поступово клас динамівців ставав усе більше помітним, і гостей, які опустилися в масовану оборону, було затиснуто на їхній половині поля. У серії атак особливо активним і корисним був Віталій Хмельницький, проте надійно діяв воротар “Зеніта” Бєлкін, який кілька разів рятував свою команду.

Штурм воріт ленінградців усе-таки втілився у гол на 32-й хвилині: Пузач пройшов із м’ячем лівим флангом та потужно пробив, але влучив у каркас, а добивання Хмельницького було точним - 1:0!

Після забитого киянами м’яча картина на полі не змінилася, динамівці проводили атаку за атакою, тоді як гості закрилися в захисті та часто грали на відбій. 

Здавалося, рахунок залишиться мінімальним, однак за 15 хвилин до фінального свистка багатоходівка у виконанні підопічних Віктора Маслова втілилася у другий гол, який вийшов схожим на перший. Серебряніков і Пузач розіграли кутовий, після чого Островський пробив по воротах, а м’яч від штанги відскочив на Хмельницького, котрий міг і сам завдати вирішального удару, проте залишив цей шанс Валерію Поркуяну, який перебував у ще вигіднішій позиції - 2:0!

Фінальний свисток зафіксував впевнену чемпіонську перемогу “Динамо”, з якою київські вболівальники вже традиційно привітали своїх улюбленців запаленими факелами.

В останніх двох турах “біло-сині” здобули одне очко, зігравши внічию з “Араратом” (0:0) та поступившись мінському “Динамо” (0:1). Але золото чемпіонату уже було достроково вигране з солідною перевагою - протягом турнірної дистанції динамівці здобули найбільше перемог (21), найчастіше перемагали з великим рахунком і пропустили рекордно малу кількість м’ячів (усього 11). А наступного року кияни підтвердили найвищий клас і перевершили своє ж досягнення, здобувши чемпіонство СРСР втретє поспіль!

Чемпіонат СРСР-1967. 38-й тур

20.11.1967. Київ, Центральний стадіон. 12 000 глядачів.

“Динамо” (Київ) - “Зеніт” (Ленінград) - 2:0 (1:0)

“Динамо”: Банніков (Рудаков, 85), Щегольков, Сосніхін, Островський, Круликовський, Турянчик, Поркуян, Пузач, Медвідь, Серебряніков, Хмельницький.

“Зеніт”: Бєлкін, Булавін, Рудь, Санін, Матвєєв, Садирін, Віноградов, Войнов, Наумов, Бурчалкін, Соловйов.

Голи: Хмельницький (33), Поркуян (76).

СПОНСОРИ І ПАРТНЕРИ