Новини

  • 24 бер
  • 12:16
  • 3690 переглядів
друк

Частина 3. Стефан РЕШКО: «Працюючи зі студентами, подовжую своє життя»

Пропонуємо до вашої уваги заключну, третю частину інтерв'ю з видатним захисником київського «Динамо» 70-х Стефаном Решко, який сьогодні відзначає 70-річний ювілей:

Частина 1

Частина 2

- Після завершення футбольної кар'єри в 1979 році ви закінчили вищу школу МВС та працювали в Академії МВС. Як зважилися так круто змінити свою сферу діяльності?

- Я навчався в академії, ще коли грав за «Динамо», – сусід порадив отримати юридичну освіту, він тоді був начальником ад'юнктури. Незабаром покликали працювати, але я погодився через кілька років, лише після того, як закінчив футбольну кар'єру. У 1978-му році закінчували грати Фоменко, Онищенко, Мунтян, а Трошкін із Рудаковим – ще раніше, тобто половини команди вже не було. У чемпіонаті посіли друге місце, в єврокубках програли «Мальме». Прийшло нове покоління: Безсонов, Дем'яненко, Бойко, інші. Я також вирішив піти, будучи офіцером, старшим лейтенантом внутрішніх військ, перейшов до Академії МВС. Спочатку працював на кафедрі простим викладачем, мені подобалося. У 1985-му році для підвищення кваліфікації поїхав до Рязанського вищого десантного училища, закінчив екстерном їхню програму. Це були найкращі війська, я багато чого дізнався там. Отримав середню військову освіту та вищу технічну за фахом «інженер-механік колісно-гусеничного транспорту». У 1995 році став начальником кафедри, выдпрацював на цій посаді 10 років, отримав звання полковника – навіть раніше, ніж Валерій Лобановський. Зі студентами мені цікаво, з ними я продовжую своє життя.

Незабаром мене обрали головою КДК ФФУ, де працював до 2012 року, а до цього очолював комітет із безпеки. Це громадська діяльність, але вона забирала час, особливо під час міжнародних матчів. Тобто, весь час був пов'язаний із футболом, ще грав за ветеранів.

Міністерство освіти присвоїло мені звання професора, оскільки я був заслуженим майстром спорту та не менше п'яти років працював начальником кафедри, мав високі спортивні звання. У міністерстві на засіданні вченої ради та ВАКу голова зборів, не дослухавши до кінця перелік моїх регалій, звернувся до колег: «Стефан Михайлович був професором на футбольному полі, він давно має бути нашим професором», а проректор академії СБУ похвалив мою книгу – посібник зі спеціальної фізичної підготовки. Питань більше не було, й мене привітали з новим званням. Ось що значить «Динамо», яке дуже багато для мене зробило. Все, що в мене було, є й буде, пов'язане з київським клубом. Якби я грав у будь-який іншій команді, нічого цього не було б. «Динамо» – це марка в Європі та у світі, щоправда, її останнім часом зіпсували – нинішні молоді футболісти через раз по м'ячу влучають, а отримують мільйони.

Так, ми, футболісти, теж зробили багато для клубу, але він для нас більше – повага людей, які нас знають та пам'ятають, приємні спогади, радісні хвилини тріумфів та слави, чудові часи, коли ми грали. Ми жили теж непогано, але знали, що спочатку потрібно щось виграти, а потім уже про щось просити.

- Ви багато років працюєте зі студентами, можете сказати, чи сильно відрізняється молодь у ваші часи від нинішньої?

- Так, помітно відрізняється, й у гірший бік, у першу чергу в плані фізичної підготовки. З кожним роком студенти все слабші й слабші, а все тому, що у школах немає залів та належних умов. Я відвідував деякі навчальні заклади – запрошували на батьківські дні – діти займаються в «клітках» шириною з волейбольний майданчик та 20 метрів у довжину. Займаються там по 2-3 класи одночасно: шум, гам, як можна працювати вза таких умов? А що діти на перервах творять! У 90% шкіл повноцінного уроку фізкультури немає, й це в Києві, а що вже про райони казати. Тож підготовка нульова – деякі першокурсники навіть бігати правильно не вміють. Але за чотири роки виходять від нас мужиками. Хоча, є й спортсмени, у нас вистачає майстрів спорту і зі стрільби, і з боротьби. Ще до Академії багато дівчат вступає останнім часом. Після закінчення вони, переважно, займаються слідством та експертизою, хоча деякі працюють і в розшуку. Загалом, потрібно будувати спортмайданчики, зали, басейни, тому що зараз ми перебуваємо в цьому плані на рівні кам'яного віку.

- Ви самі перебуваєте в чудовій формі, займаєтеся спортом?

- Раніше на заняттях робив усі вправи разом із дітьми, а зараз у партері вже ні з ким не стою, захоплень не відпрацьовую (посміхається). Просто щоранку роблю зарядку 5-7 хвилин, це потрібно для хребта, крім цього, виконую вправи для колін, преса, нахили, словом, прості речі, але регулярно, для себе. Прокидаюся рано – о 5.00-5.30, і після зарядки почуваюся зовсім по-іншому: набагато краще, свіжіше та бадьоріше.

- Чим займаються ваші діти й онуки?

- Син закінчив юридичний факультет столичного університету імені Тараса Шевченка та працює за фахом, а дочка навчалася в Америці та стала заступником директора міжнародної компанії з виробництва шведської й німецької сантехніки. Онуків у мене багато: старша займалася тенісом, навчалася в США, в Чикаго, після чого переїхала до Нью-Йорку, знайшла роботу в сфері готельно-ресторанного бізнесу та залишилася там, онук займався футболом, тенісом, а після закінчення школи вступив до інституту, й буде вчитися на перекладача англійської та німецької мов. Дві молодші онучки навчаються в школі, їм влітку виповниться по 13 років, причому народилися вони з різницею в один тиждень. Дружина Лариса займається господарством та стежить за будинком. Мені приємно, коли мене називають дідусем, а ось дружині не дуже подобається статус бабусі – хоче залишатися молодою (посміхається).

Copyright © FC Dynamo Kyiv

СПОНСОРИ І ПАРТНЕРИ 2017