Новини

  • 18 вер
  • 10:19
  • 6420 переглядів
друк

Андрій БАЛЬ: динамівський універсал із Великої літери (+ ВІДЕО)

У дитинстві майбутній динамівець пробував свої сили в хокеї, баскетболі, тенісі, займався у музичній школі, де навчався грі на акордеоні, але всі ці захоплення затьмарило інше – футбол...

«У дитинстві я займався різними видами спорту, але все кинув: футбол не любить, коли його поєднують із чимось іншим», – казав він в одному зі своїх численних інтерв’ю.

Андрій Михайлович Баль народився у невеличкому селищі Роздол, розташованому в Миколаївському районі Львівської області, де він з'явився на світ 16 лютого 1958 року.

Футболом, незважаючи на всі труднощі та втрату батька в ранньому віці, Баль почав займатися в місцевій ДЮСШ. Простий сільський хлопець і подумати тоді не міг, що за певний час золотими літерами впише своє прізвище до динамівського футбольного літопису.

«Золотий» гравець під чужим прізвищем

У 1970-му році 12-річний хлопчисько робить спробу вступити до київського спортивного інтернату, але, успішно склавши всі тести, з невідомої причини зі сльозами на очах був відправлений додому. За кілька років, коли він був учнем восьмого класу, Андрій Баль із центру поля забив м'яч у ворота «Локомотива» зі Сміли, й Володимир Киянченко, старший тренер РШСІ (Республіканська спортивна школа-інтернат), запросив футболіста знову спробувати щастя в Києві, на що останній відповів відмовою, сказавши буквально такі слова: «Дякую, у вас я вже був!»

Професійна кар'єра Андрія Баля розпочалася в «Карпатах». Представники клубу помітили перспективного футболіста ще задовго до його випуску зі львівської РШСІ, куди він вступив у 1971-му році. Будучи зарахованим до дублюючого складу львів'ян, спочатку він виступав не під своїм прізвищем, оскільки був занадто молодим: «Мій секрет знали перший тренер у ДЮСШ Миколаївського району Олесь Дмитрович Михайлович, мій молодший брат Орест та ще кілька людей. Реально же мене було зараховано до штату карпатівців у 1975-му», – зізнавався Андрій Михайлович.

Не встигнувши дебютувати в основній команді, Баль уже приміряв на себе золоту медаль юніорського Євро-76, а вже наступного року став чемпіоном світу серед юніорів, за що в 19-річному віці отримав звання майстра спорту міжнародного класу.

Черговий успіх на такому високому рівні знову прийшов до Андрія в 1980-му, коли молодіжна збірна СРСР виграла молодіжний чемпіонат Європи. До речі, у цьому турнірі Баль перемагав двічі. Другий тріумф відбувся в 1990-му році. Відповідно до регламенту змагання, кожна команда могла заявити лише двох гравців старше 23-х років. Ними стали наш герой та Сергій Шматоваленко.

Тільки почавши стабільно в «Карпатах» (дебют за «біло-зелених» відбувся в 1977-му), Балю випав третій шанс переїхати до Києва, цього разу вже не до спортивної школи, а до найкращої команди СРСР – київського «Динамо» . Ініціатором переходу до столичного клубу був не хто-небудь, а сам Валерій Васильович Лобановський. Баль ввічливо відмовився, мотивувавши своє рішення бажанням набратися досвіду. У підсумку у складі львівської команди за три сезони (два – в 1-й лізі СРСР), він провів 134 матчі та забив 12 м'ячів, після чого все ж переїхав до Києва, де й досяг найгучніших успіхів у кар'єрі.

Київському «Динамо» Андрій Михайлович як гравець віддав 13 років свого життя. За цей період він чотири рази вигравав золоті медалі чемпіонату СРСР (1981, 1985, 1986, 1990) та стільки ж разів ставав володарем національного Кубка (1982, 1985, 1987, 1990). У 1986-му досяг разом із командою однієї з найбільших вершин в її історії – тріумфу в Кубку володарів Кубків УЄФА. Загалом у складі клубу, який став для нього по-справжньому рідним, Андрій Баль провів 240 матчів та забив 11 м'ячів.

Ще вісім років (із 1981 до 1989-го) він захищав кольори національної збірної СРСР, провівши за неї 20 матчів та забивши один гол, влучним ударом поціливши у ворота збірної Бразилії на чемпіонаті світу 1982 року. Завершував кар'єру гравця Баль в Ізраїлі, де провів ще три сезони.

Повернення додому

Саме на Землі Обітованій й розпочалася кар'єра Баля-тренера. Протягом п'яти років Андрій Михайлович працював у клубі «Маккабі» з Хайфи. Спочатку на посаді помічника головного тренера, а потім координатором усіх дитячо-юнацьких команд клубу. Під наглядом українського фахівця було 12 команд одночасно.

Звична річ, тривалий час перебуваючи за кордоном, волею-неволею починаєш переймати культуру та специфіку нової країни, вивчати місцеву мову. Так і сталося у випадку з майбутнім тренером «Динамо», який зміг досконало опанувати іврит та навіть попрацювати певний час футбольним коментатором: «Мене всі питають про те, як вдалося вивчити іврит. Я його цілеспрямовано не вивчав. Спочатку опанував футбольну термінологію, потім збагачував лексикон за рахунок шопінгу та інших побутових справ. Так поступово почав розмовляти, давати інтерв'ю. Разом із колишнім гравцем ізраїльської збірної Елі Оханою, який свого часу грав у Європі («Мехелен», «Брага»), ми коментували матч «Барселона» – «Динамо». Вважаю, що чим більше людина знає мов, тим їй легше в житті».

Попрацювавши головним тренером ізраїльських «Маккабі» (Герцлія) (1998-1999) та «Акоах» із Рамат Гана (1999-2000), Баль на початку 2000-х приймає рішення повернутися на батьківщину. Попрацювавши певний час тренером-селекціонером київського «Динамо», Андрій Михайлович очолив «Ворсклу». Із 2001 до 2003-го року він є наставником полтавчан, але через різні проблеми, переважно – фінансові, все ж залишає команду.

Після цього він відгукнувся на пропозицію Олега Блохіна та приєднався до тренерського штабу збірної України, яка на той час лише розпочинала тернистий шлях до чемпіонату світу-2006, де, як ми пам'ятаємо, вийшла до чвертьфіналу. Співпраця двох великих гравців «Динамо» продовжилася й у ФК «Москва», а потім і в одеському «Чорноморці», де вже Баль був головним тренером, а Блохін займав посаду спортивного директора.

У 2010-му Олег Блохін знову очолив національну збірну України для підготовки до Євро-2012, а разом із ним до роботи з командою став і Андрій Баль.

Повернення до київського «Динамо» у вересні 2012 року стало вже п'ятим за ліком спільним етапом роботи двох великих футболістів, фахівців, друзів.

У період із 6 до 17 жовтня 2012 року виконував обов'язки головного тренера збірної України.

9 серпня 2014 року він пішов із життя, пішов, не догравши, як виявилося, свій останній футбольний матч. Ветерани «Динамо» традиційно в чергову суботу зібралися разом й об 11.00 почали гру зі звичайними людьми. У цей час дуже парило, а після почалася сильна гроза. Зрозуміло, що грали без сильного навантаження, у приємній атмосфері, просто для себе десь годину-півтори, потім на них чекала лазня. Андрію Михайловичу стало погано прямо на полі. Він просто біг, віддав пас та впав. Хлопці намагалися якось його реанімувати, але безуспішно. Через 12 хвилин приїхала швидка допомога, хотіли робити прямий укол в серце, щоб його запустити, але, на жаль, було вже пізно...

Запрошуємо вшанувати пам'ять Андрія Баля 28 вересня на меморіальному матчі (присвяченому також Валентину Белькевичу та Андрію Гусіну), який розпочнеться о 15:00 на стадіоні «Динамо».

Copyright © 2014 FC Dynamo Kyiv

СПОНСОРИ І ПАРТНЕРИ