Новини

  • 23 квіт
  • 10:00
  • 4899 переглядів
друк

Анатолію БИШОВЦЮ – 70!

23 квітня виповнилося 70 років Анатолію Бишовцю, який провів всі свої ігрові роки, з 1963 до 1973-го, а це ціле десятиліття (!), в київському «Динамо».

У віці 27 років блискучий форвард через рецидив травми коліна був змушений повісити бутси на цвях, а до цього у складі «біло-синіх» чотири рази ставав чемпіоном СРСР (1966, 1967, 1968 і 1971) та двічі завойовував Кубок Радянського Союзу (1964, 1966). Саме у фіналі 1966-го, що пройшов 50 років тому, Бишовець забив у ворота московського «Торпедо» переможний гол (див. відео)! Динамівські вболівальники зі стажем досі згадують вибухову манеру гру технічного нападника, про якого Володимир Висоцький написав:

Комментатор из своей кабины

Кроет нас для красного словца,

Но недаром клуб «Фиорентина»

Предлагал мильон за Бышовца.

Від щирого серця вітаємо Анатолія Федоровича з ювілеєм! Бажаємо здоров'я та здійснення творчих планів. А зараз саме час надати слово самому герою дня:

– Я прийшов записуватися до футбольної секції з хлопцями, які були старші за мене на два роки. Брали 1944-й рік, а мене сусід привів до школи київського «Динамо» не зважаючи на те, що я був 1946 року народження. Після перегляду потрапив до групи відсіяних. І за зростом всім поступався, і за «фізикою». Усіх попросили показати метрики та сказали, що ті, хто не 1944 року народження, будуть відраховані. Мали на увазі тих, хто старший, а я мало не заплакав. Пішов на вихід. Чую: «Ти куди? Ти якого року?» Відповідаю: «1946-го» – «Давай назад!» Незабаром я став капітаном цієї команди й так і дійшов до дублюючого складу. А Маслов допоміг мені переступити межу, яка відділяє юнацький футбол від дорослого.

У 18 років уже на Кубок зіграв та один матч у чемпіонаті провів завдяки головному тренеру Віктору Маслову, який відразу почав мені довіряти.

Коли прийшов до команди майстрів, наймоднішою тактичною схемою була «дубль-ве». Адже я грав спочатку на позиції інсайда з акцентом на атаку, а не центрального нападника. Це Маслов у 1966 році зробив мене центрфорвардом. І мої завдання на полі спростилися.

Форвард перебуває в ліміті простору та часу. Мені не було комфортно грати в центрі атаки. І боляче. Коли захисники не справлялися з опікою, намагалися налякати, били по ногах. Іноді свідомо. На жаль, це витрати професії.

На полі, звичайно, намагався обіграти за рахунок техніки (див. супергол за збірну СРСР проти Австрії).

Нікого не боявся. Все це разом дозволило мені стати тим, хто я є. І у мене залишилася здатність до навчання. Мені здається, це найголовніше. Техніка, розуміння гри, фізика – без цього, звичайно, не обійтися. Але я все ж вважаю, що найголовніше – здатність до навчання.

Іноді питаю себе: «Чому так сталося?» В молодості міг піти зовсім не тим шляхом. Із віком розумію, що в мене щось було вкладено зверху. Я ніколи не перебував у більшості. Більшість – це сила, але не справедливість. Можу собі дозволити сьогодні завдяки футболу бути безкорисливим до справи, яку люблю, й можу мати власну думку.

Сильний той, хто може сказати «ні». У мене взагалі є внутрішній опір силовому тиску. Зі мною легше домовитися, ніж змусити. Моє ж прізвище перекладається зі старослов'янської, як «таран». Це мені батюшка в Болгарії пояснив одного разу.

У мене були натягнуті стосунки з Колосковим, Лобановським, Бєсковим та іншими керівниками. Пишаюся тим, що це люди гідні, розумні, знаючі. Радий, що вони в мене були. Вони створювали умови, за яких я ставав сильнішим.

Copyright © 2015 FC Dynamo Kyiv

* фото з медіа-бібліотеки Олексія Новіка

* використані матеріали www.sovsport.ru, www.sport-express.ru

СПОНСОРИ І ПАРТНЕРИ