Новини

  • 20 лист
  • 12:40
  • 11864 перегляда
друк

Олександр ЗАВАРОВ: першопроходець (+ ВІДЕО)

Чи пробували ви коли-небудь стрибнути з парашутом? Подолати власні страхи та сумніви й уперше зробити крок у невідомий для себе світ невідомих пристрастей.

Справа зовсім не в самому стрибку, а в перемозі над собою, в усвідомленні того, що ти зробив Вчинок. Бути сміливим – значить вважати далеким усе страшне й близьким усе, що додає впевненості у своїх силах. Олександр Заваров першим наважився на щось подібне у футболі, перейшовши з київського «Динамо» до знаменитого «Ювентуса». Рік потому, 12 вересня 1989 року, він, вийшовши на поле у смугастій футболці туринських «зебр» у польському місті Забже, назавжди записав своє ім'я в історію нашого футболу як перший українець, який став володарем Кубка УЄФА.

Оптом та в роздріб

У 1988 році у країні, що розвалювалася на очах під назвою СРСР, футбол був ледьне єдиним видом діяльності, який давав привід для гордості мільйонам громадян колись могутньої держави. Перша половина року була відзначена чудовою грою Союзної збірної на чемпіонаті Європи в Німеччині, на якому підопічні Валерія Лобановського стали віце-чемпіонами континенту.

Ще більший успіх припав восени на дружину, зібрану Анатолієм Бишовцем, що привезла з Олімпійського Сеула золоті нагороди футбольного турніру. Не менший інтерес викликали й події, що відбувалися в чемпіонаті країни, в якому запеклу боротьбу за чемпіонський титул вели московських «Торпедо» та «Спартак», київське «Динамо» та дніпропетровський «Дніпро».

На цьому тлі матч двадцятого туру 51-го за ліком чемпіонату СРСР у Києві між «Динамо» та беззаперечним аутсайдером, алматинським «Кайратом», виглядав простою формальністю у плані визначення переможця. Злива, що обрушилася на столицю України у третій вересневий день року, й зовсім могла налякати глядачів від гри, що цілковито позбавлена спортивної інтриги.

Яким же було здивування автора цих рядків, коли він, прийшовши на Республіканський стадіон, побачив майже заповнену арену, підтверджену після завершення гри офіційно проданими 69,000 квитками. Саме стільки людей прийшли надати своєю присутністю підтримку своєму улюбленцю Олександру Заварову, який проводив останній перед від'їздом до Італії матч у футболці з літерою «Д» на грудях.

- Це була особлива для мене гра. Я насилу стримував свої емоції, оскільки я, як виявилося, назавжди попрощався з київською публікою. Навіть підсумкові 3:0 на нашу користь не могли зняти психологічного напруження, яке я відчував, – згадує Заваров.

Шанувальників таланту київської дев'ятки, які в такій кількості були присутніми того осіннього дня, зрозуміти було не складно. Це в наш час, наприклад, через лише кілька днів після підписання свого багатомільйонного контракту з каталонською «Барселоною» на одному з вітчизняних телеканалів показали, як Дмитро Чигринський не лише ставить підпис під вигідною угодою, але й те, як він проходив усі процедури обов'язкового медичного огляду на базі іспанського гранда. Заваров же, вирушаючи до «Ювентуса», зникав майже назавжди з телевізійних екранів радянської країни, з'являючись на них лише в рідкісні дні виступів за національну команду країни.

Гравці «Динамо», як і представники інших команд, масово виїжджали до закордонних клубів, куди їх невміло прилаштовували не дуже вправні московські торгаші з «Совінтерспорта». Трохи раніше до друголігового англійського «Іпсвича» вирушив досвідчений Сергій Балтача. Останні матчі догравав у тому ж році за динамівців Василь Рац, який підписав контракт із іспанським «Еспаньйолом», а їхній партнер по славетній команді переможців Кубка володарів кубків 86-го Вадим Євтушенко транзитом через «Дніпро» був працевлаштований до шведського АІКа. Однак саме продаж Заварова, зрештою, дуже болісно позначилася на відносній невдачі киян. Динамівці фінішували в першості лише другими, відставши на три очки від «Дніпра», який завоював чемпіонське звання.  Важко сказати, чи потрапили би вони взагалі до призерів чемпіонату, якби окрім Заварова в той же період поїхали би до «Ювентуса» запрошені італійцями Олексій Михайличенко, Олег Протасов та сам Валерій Лобановський!

Не читайте вранці радянських газет!

Контракт, підписаний Олександром Заваровим із «Юве» на суму в п'ять мільйонів доларів, викликав нечуваний ажіотаж не лише в Радянському Союзі, де тоді мало хто бачив купюри із зображенням американських президентів, але й у Європі. Щоб зрозуміти всю серйозність подібної інвестиції, необхідно проаналізувати трансферні операції літа 88-го. Той же «Ювентус», щоб підписати атакувального півзахисника київського «Динамо», був змушений продати назад до «Ліверпуля» валлійського форварда Яна Раша за 3,6 мільйонів американської валюти. Ще менше оцінювалися послуги його співвітчизника Марка Х’юза, якого «Барселона» повернула до «Манчестер Юнайтед» за 2,3 мільйона зелених. Англієць Пол Гаскойн, який подавав величезні надії, обійшовся своїм новим роботодавцям із «Тоттенхема» в 2,6 мільйона, а голландець Марко ван Бастен з «Аякса» й зовсім коштував «Мілану» в 1987-му лише 1,9 мільйона доларів.

Визначальним фактором настільки щедрої пропозиції «Ювентуса», яку вони зробили за Заварова радянським посередникам, була чудова перемога збірної СРСР у півфіналі Євро-88 над італійцями 2:0.

Найвпливовіша людина в Італії того часу Джанні Аньєллі на прізвисько «Адвокат», який був присутнім на матчі, дав негайну команду на початок переговорів, тим паче, що до того часу «Барселона» вже вийшла з пропозицією щодо придбання Заварова за три мільйони доларів. «Мені потрібен цей кучерявий росіянин, який зробив клоунами весь захист нашої збірної. Ціна не має значення», – заявив сивочолий власник автомобільного концерну ФІАТ. Яке ж було здивування туринців, коли їм для придбання гравця, який так сподобався їхньому босу, довелося переконувати зовсім не самого футболіста, а цілу армію спочатку чиновників Держкомспорту, потім представників «Совінтерспорта» й, нарешті, діячів центральної ради «Динамо», які встигли створити спільну з італійцями фірму «Дімод».

У результаті успішних переговорів задоволення отримали всі, окрім самого винуватця дійства, який отримав від московських бюрократів мізерну щомісячну зарплату в сумі 1,200 доларів, у той час як його нові одноклубники винагороджувалися в рази більше! Про це Заваров дізнається значно пізніше, як і про труднощі, які мав «Ювентус».

Якось професор Преображенський у безсмертній повісті Булгакова «Собаче серце», протестуючи проти одіозності комуністичної преси, дав пораду своєму асистенту Борменталю не читати радянських газет. Постраждав від них і Заваров, якому недолугі закордонні власкори, мало обізнані у футболі, немов клеймо почепили ярлик невдахи. Заради об'єктивності варто визнати, що гра Олександра в «Ювентусі» зблякла порівнянно з його найкращими іграми за «Динамо» та збірнуСоюзу. Та й як могло бути інакше, якщо він поєднав практично два сезони поспіль, провівши загалом до травня 1989 року більше 100 матчів без перепочинку! Але при цьому наче спеціально береться факт того, що «зебри» перед приходом киянина, маючи у складі таких зірок, як датчанин Михаель Лаудруп та британець Ян Раш, під керівництвом Ріно Марчезе посіли в серії «А» лише шосте місце.