• 19 вер 2014
  • 00:26

Пилип РЕПЕТИЛО: «Залишаємо стадіон після останнього футболіста»

Адміністратор київського «Динамо» Філіп Репетило працює в клубі з березня 1993 року напередодні стартового матчу групового етапу нинішнього розіграшу Ліги Європи проти «Ріу Аве» відсвяткував свій 44-й День народження.

21 рік з них він працює з «біло-синіми». Про свої обов'язки клубного бійця «невидимого фронту» він розповідає в цьому інтерв'ю.

- Як ви опинилися серед адміні­страторів «Динамо»?

- До мене цю роботу виконував Микола Кушнір. Згодом він перейшов до «Борисфена», а мене взяли на його місце. Я якраз тоді закінчив службу в армії, яку проходив у Вінниці. Моя бабуся працювала на динамівській базі, можна сказати, я там з дитин­ства. Також ми були добре знайомі з Кушніром, тому мені й запропонува­ли цю посаду. Спочатку я три місяці «проходив стажування». Працював разом із Миколою, який поступово вводив мене в курс справи, переда­вав свій досвід, розповідав про осо­бливості роботи з футболістами. Він кожного дня перебував біля мене, підказував. Поступово я зрозумів що до чого, набув необхідних навичок... Особливо звикати не довелося, адже я часто бував на базі з бабусею, тому все там знав. Жодних непорозумінь начебто не траплялося, адже раніше роботи було значно менше, ніж те­пер. Це зараз ми возимо майже все: форму, речі, а футболісти приїздять на гру лише з косметичкою. Раніше ж було два комплекти форми і все. Тоді на базі був окремий будиночок, де зберігалися форма та екіпірування. Я в ньому і жив, і працював. Команда приїздила об 11-ій ранку і їхала о 8-ій вечора. Увесь цей час постійно пере­бував на базі.

- Скільки тепер у «Динамо» ад­міністраторів?

- Коли я прийшов, у першій коман­ді їх було троє: крім мене, Віктор Каш­пур та Олександр Чубаров. Останнім часом суттєво додалося роботи, тож до нас приєднався Анатолій Пашков­ський. Ми з ним займаємося всім, що пов’язано з формою, а решта ад­міністраторів вирішують інші питан­ня.

Ми з Анатолієм відповідаємо за форму, м’ячі, екіпірування, увесь ін­вентар, устаткування, яке необхідне для тренувань. А у Віктора Кашпура з Олександром Чубаровим інша сфе­ра діяльності: паспорти футболістів, вчасне оформлення віз, бронюван­ня готелів під час виїзних матчів та забезпечення всього необхідного в гостьових поєдинках, формування за­явки гравців на сезон, зустріч арбітрів тощо.

- Коли в адміністраторів най­більше роботи?

- Якраз тепер – слід готуватися до офіційних матчів, у цей же час від­бувається презентація форми, зміна старого екіпірування на нове, фото­графування для заявки на Лігу Євро­пи, яке вимагає УЄФА. Хоча на зборах також доводиться непросто, адже ми веземо багато різного устаткування для тренувань, екіпірування. Потрібно слідкувати за всім цим, щоб нічого не забути, не загубити.

- Чи бували випадки, коли тре­нер попросив якийсь інвентар, а ви його не привезли із собою з Києва?

Перед виїздом ми завжди обгово­рюємо з тренерами, що їм знадобить­ся для роботи. Те ж саме стосується й футболок: за два дні до гри наставни­ки дають інформацію стосовно скла­ду, ми набиваємо номери та прізвища на форму й привозимо її на стадіон.

- Чи багато в «Динамо» інвента­ря – бар’єрів, фішок, стійок, мані­шок. Як часто вони поновлюються?

- Це майже повністю залежить від наставника. Наприклад, коли команду тренував Газзаєв, йому були потрібні лише одні бар’єри, через які стриба­ли футболісти. У Реброва дуже багато всього: і стійки, і фішки, і сітки для те­ніс-болу. Приблизно так само було й за часів Сьоміна. Словом, самостійно ми нічого не вирішуємо, а дізнаємося в тренерів, що необхідно.

- Зараз футболістам видають по два комплекти форми на гру. Так було завжди?

- Останніми роками – точно. Зараз футболіст після кожного матчу може залишити одну футболку собі, а одні­єю помінятися з гравцем іншої коман­ди. Це колись було всього на команду два комплекти білих і два комплекти синіх футболок на весь сезон! Тоді футболіст не міг забрати собі форму. Тепер же на кожну гру набиваємо нові футболки, усе нове.

- Чи часто до вас звертаються футболісти з проханням про до­даткову футболку, щоб подарувати родичам чи друзям?

- Таке трапляється. У мене є зниж­ка в магазинах adidas, тому я можу до­купити, якщо комусь щось потрібно.

- Розкажіть, як проходить підго­товка до матчу.

- Зазвичай ми на стадіоні вже за дві з половиною – три години до початку матчу. Розкладаємо абсолютно всю форму: футболки, труси, гетри, воро­тарські рукавиці, бутси, іноді водолаз­ки, костюми, шапочки, аж до плавок і підтрусників. Повторюся: футболісти приїжджають лише з косметичкою. Усе інше – рушники, лід – ми їм приво­зимо. Коли ж за півтори години до гри приїжджає команда, усе одно почина­ється метушня: комусь щось поміняти за розміром, тому й бігаємо постійно.

- Мабуть, стадіон після матчу також залишаєте останніми?

- Так, коли є допінг-контроль, тра­пляється, що їдемо о першій ночі. Словом, покидаємо стадіон після останнього футболіста. Потім зби­раємо речі, усе, що залишається, слідкуємо, аби ніхто нічого не забув. Бувало, знаходили й гаманці, і порт­моне, телефонували футболістам, повертали.

- Як розподіляються ігрові но­мери між футболістами? Мабуть, кожен хоче якийсь особливий?

- Перші одинадцять номерів «нале­жать» президенту клубу Ігорю Суркісу. Віктор Кашпур узгоджує з ним, кому такий номер видати. Молоді хлопці, що приходять до команди, можуть об­рати номер із тих, які не «зайняті». А номери з першої 11-ки узгоджуються з президентом. Наприклад, прийшов Ленс і схотів грати під сьомим номе­ром. Ми запитали президента – він погодився.

- Ви працювали в «Динамо» з багатьма тренерами. Їхні вимоги до адміністраторів відрізнялися?