"Динамо" день за днем

друк

«Серебро» із «золотої» команди

Якщо більша частина гравців першої «золотої» команди 1961 року була запрошена до «Динамо» ще Олегом Олександровичем Ошенковим (Войнов, Каневський, Базилевич, Біба, Лобановський, Турянчик, Сабо), то перший футболіст, кого залучив В'ячеслав Дмитрович Соловйов, був 19-річний Віктор Серебряников. Буквально за місяць після свого призначення до Києва.

Віктор Петрович – вихованець запорізького «Металурга». Грав там на позиції лівого інсайда – «десятки». Його юному таланту допомогли розвинутися своїми порадами й доброзичливим ставленнями два досвідчених партнери, які переїхали «за віком» із київського «Динамо» до запорізького «Металурга» – центрфорвард Сергій Коршунов та правий інсайд Віктор Терентьєв. Той самий, який також незабаром повернеться до Києва, але вже до тренерського штабу Соловйова. На перший погляд, загадка: звідки москвич Соловйов міг знати юного запорожця Серебряникова, який грав у класі «Б», по-сучасному в 1-й лізі, коли його й у Києві практично не знали? Відповідь проста.

До «Динамо» В'ячеслав Дмитрович тренував юнацьку збірну СРСР, і Серебряников у нього в цій команді грав. Щоправда, лише два матчі: спочатку програли старшим товаришам – молодіжній збірній Союзу 3:4, але Віктор свій м'яч забив, а потім була нічия із чемпіонами Європи, однолітками з Болгарії 2:2, де наш герой теж відзначився, і тим самим вразив тренера . Парадокс ще полягає в тому, що до цих зустрічей Соловйов зовсім не бачив Серебряникова у складі своєї юнацької збірної, але його переконав головний тренер першої збірної Союзу Гавриїл Дмитрович Качалін.

Із молодих та ранніх

Київські вболівальники вперше побачили Серебряникова у складі своєї команди, та ще із самого початку гри, 13 вересня 1959 року в незвичайному домашньому матчі проти ... збірної СРСР. Збірна готувалася до першого чемпіонату Європи (тоді він ще офіційно називався Кубком Європи), на якому й перемогла за рік у Парижі. Але поки їй потрібні були гідні спаринг-партнери. Чому саме «Динамо» було обрано тодішнім наставником збірної Союзу Михайлом Якушиним для такої ролі? Причин дві: київський клуб був мінімально «знесилений» тренерами збірної (лише один Юрій Войнов) і ставка Соловйова на молодь, яка тільки почала грати в основі – Гаваші, Сабо, Бібу, Базилевича, Каневського, Турянчика – вже принесла свої плоди: чотири перемоги поспіль, і «Динамо» піднялося з останнього рядка до середини турнірної таблиці.

Злагодженість нової команди помітили досвідчені наставники збірної. «Динамо» цю зустріч програло з великим рахунком 2:5. Здавалося б, ганьба! І найбільш прикре – пропустити гол від одноклубника. Юрій Войнов у майці збірної своїм фірмовим потужним ударом здалеку спромігся пробити ворота рідної команди. Але тренери оцінили агресивність київської молоді, яка часто створювала небезпечні моменти біля воріт Льва Яшина. Поруч із Каневським, Бібою, Базилевичем був помітний і новий лівий край Серебряников.

Влучання у «вісімку»

Але Віктор вважав, що це зовсім не його позиція, навіть відмовився грати на лівому фланзі. Соловйов розлютився, мовляв, він молодому надав довіру, ввів відразу до основи. Не хочеш, йди до дубля, конкуруй за місце в основному складі з нуля. І поставив Віктора в дублюючому складі правим інсайдом. Це було влучання в «десятку», точніше, у «вісімку», під таким номером в тодішній розстановці на полі грали праві напівсередні нападники, під цим номером Серебряников провів усе своє футбольне життя. А воно було дуже успішним.

За 12 сезонів у «Динамо» Віктор виграв чотири золоті медалі, три срібні, двічі ставав володарем Кубка Союзу. Дев'ять сезонів його включали до почесного «списку 33-х найкращих», із них – двічі під № 1. Серебряников – своєрідний рекордсмен радянського й, відповідно, українського футболу на сьогоднішній день. Він брав участь у фінальних стадіях трьох (!) чемпіонатів світу: у Чилі в 1962 р., в Англії у 1966 р. і в Мексиці у 1970 р.

Фірмова «дуга»

Віктор був одним із лідерів «соловйовського» складу біло-блакитних, але після приходу до клубу Віктора Маслова він, на відміну від своїх не менш заслужених товаришів, відразу вписався й до «масловської» філософії футболу. А вона проста: у сучасній грі не може бути «солістів», які грають на чистих м'ячах, і «чорноробів». Всі мають уміти підтримувати й розвивати атаку, і всі, починаючи від центрфорвардів, мають уміти відбирати м'яча, пресингувати, брати участь в інших оборонних діях.

Було б несправедливо не відзначити, що чималу частку зі своїх 70 голів у чемпіонатах країни Серебряников забив саме зі стандартів, і саме своєю фірмовою «дугою». М'яч огинав стінку, яка вибудовувалася із гравців оборони суперників, обертаючись і вертикально, і горизонтально. Здавалося, м'яч зметнувся в небо, та ще вбік від воріт, і незрозуміло яким чином, немов намагнічений, опускається саме в «дев'ятку» створу воріт. Звичайно, свою «дугу» Віктор вигадав не сам, у чому відверто й зізнався, він підгледів її у чарівників-бразильців у нечастих зустрічах із ними на той час. Відпрацьовувати свій удар він міг на тренуваннях до знемоги, щоб потім неодноразово радувати забитими м'ячами динамівських уболівальників, найкрасивіші з яких шанувальники зі стажем пам'ятають досі.

Copyright © FC Dynamo Kyiv

СПОНСОРИ І ПАРТНЕРИ