Вболівальники

друк

ХМІЛЬ, він же «ч-ч-ч-а-й-к-к-к-а!»

Коли головний тренер «Динамо Київ» Віктор Маслов не знайшов спільної мови зі своїм гравцем Валерієм Лобановським у питанні, якою має бути гра лівого крайнього нападника, то перспектива, як завжди в подібних випадках, зрозуміла: хтось із них має залишити команду.

Зазвичай розлучаються з футболістом. Так і сталося. І тут сталося різне розуміння ситуації між київськими вболівальниками та наставником команди. Публіка була в шоці через те, що з «Динамо» пішов їхній улюбленець, а Маслова займали зовсім інші думки – кого поставити на лівий фланг. І такого футболіста він знайшов у донецькому «Шахтарі» – Віталія Хмельницького (на фото крайній ліворуч). Тренер відмінно розумів, що він дуже ускладнює собі завдання, тому що вже бачив у перспективі те, чого ніхто собі уявити не міг. У нього будуть грати не чотири, як модно було бачити в ті роки відповідно до «бразильської» схеми, а лише два форварда. Двох – Бібу та Серебрянникова – він ще перед початком того «революційного» в тактиці «Динамо» 1965-року твердо вирішив відтягнути назад – до півзахисту, але за умови постійного підключення до атак. Спочатку й уболівальники, й фахівці не сприйняли таку «революцію», і лише півтора року потому, коли таку ж побудову продемонстрували англійці, ставши чемпіонами світу 1966 року, «багнети були встромлені в землю» проти масловських новацій.

Імпровізатор

Але вигадати схему в голові, а потім накреслити її на папері, це, хай і нове, але, загалом, лише дуже мала частка задуму. Необхідно відібрати й підібрати один до одного виконавців, здатних на полі ефективно реалізувати нові ідеї. І такими виконавцями стали Хмельницький, Бишовець та Пузач. Чому троє, коли стверджується про двох форвардів? Причин кілька. Одна з них – схильність Анатолія Бишовця до травм. Тому Хмельницькому доводилося грати в першій лінії атаки як з одним, так і з іншим партнером. Але навіть, коли Бишовець та Пузач разом були на полі, Маслов не садив Хмельницького на лавку запасних, просто ставив йому інше завдання – використовувати свої найкращі якості гравця, щоб і допомагати цим центральним форвардам, і самому намагатися якомога більше забити голів. Які саме риси були притаманні лівому форварду Віталію Хмельницькому? Висока стартова швидкість, високий рівень техніки – в запасі у Віталія було багато фінтів, які ставили в безвихідь його опікунів. І не лише опікунів, він зізнається, що сам не планував, як він зіграє наступної миті, повністю покладався на свою здатність імпровізувати. Він багато забивав м'ячів ударом головою, але часто по-своєму. Оскільки він був чудово координованим, то міг забивати головою, як мало хто – ударом по низько м'ячу в стрибку «рибкою». Парадокс полягав ще в тому, що біля лівого флангу Хмельницького «робочою» ногою була права.

Його досягнення в «Динамо» значні. Зігравши за «біло-синіх» 217 матчів (загалом – 289) він забив 54 м'ячі (загалом – 62). Чотириразовий чемпіон СРСР, дворазовий срібний призер, володар Кубка СРСР. В єврокубкових турнірах захищав кольори клубу в 10 матчах, забив 4 м'ячі. 20 разів одягав футболку збірної Радянського Союзу й забив 7 м'ячів, учасник чемпіонату світу 1970 року й відбіркових матчів ЧС-66 та чемпіонату Європи 1972 року. Шість сезонів включався до списків «33-х найкращих».

У Віталія були й є свої погляди на футбол. Зокрема, на гру флангових форвардів. Замінивши Лобановського на лівому краю нападу саме як більш універсальний футболіст, Хмельницький дещо скептично оцінює загальну універсалізацію. Він вважає, що далеко не всякий захисник чи півзахисник, стрімко висунувшись ближче до кутового прапорця, що біля воріт суперника, зіграє на такому ж рівні, як «класичний крайок». У флангового форварда є своя специфіка. Йому необхідні навички удару м'яча під кутом, спеціального дриблінгу, вміння «замкнути стійку», й не лише вміння, але, що ще важливіше – інтуїція, в який момент це принесе користь.

Тренер за покликанням

Кар'єру гравця Віталій Григорович завершив доволі рано – у 29 років через травму. Хоча фахівці того часу вважали, що якраз Хмельницький «умів вчасно прибирати ноги від захисників-костоломів на відміну від того ж Бишовця». У нього навіть був своєрідний рекорд: у своєму першому сезоні виступів за «Динамо» команда «заробила» на порушеннях суперників на ньому 9 (!) пенальті.

Іншою його рисою вважалося: хто-хто, а Хмель не реагує на грубості на його адресу. У більшості випадків так воно й було, але в сезоні 1967-го року його «прорвало», й у результаті – три червоні картки за короткий період. Здається, більше Віталія й не вилучали.

Завершивши грати, Хмельницький прийняв скромний черкаський «Граніт», із яким виграв «золото» чемпіонату УРСР. Дивуватися тут нема чому. Команди Вищої ліги грали в першості СРСР, а не своїх союзних республік. Потім він поїхав вчитися до Москви у ВШТ (Вищій школі тренерів), де його однокурсниками були Віктор Прокопенко, Павло Садирін, Володимир Федотов. Після ВШТ два роки попрацював у «Кривбасі». І лише потім відчув, що його тренерська доля – це підготовка юних футболістів. Довгі роки працював у київському спортінтернаті, а в дитячій школі «Динамо» працює й досі. Серед його вихованців Ілля Цимбалар, Сергій Заєць, Юрій Дмитрулін, пізніше – Володимир Лисенко, Микола Морозюк, воротарі Денис Бойко, Роман Загладько, Вадим Деонас.

Не сказати про Хмельницького як людину, обмежившись лише розповіддю про нього як про професіонала, значить нічого не сказати. Віталія Григоровича завжди відзначали доброта, відданість не лише команді, а й близьким та друзям, безвідмовність, якщо потрібно прийти на допомогу. Але за всю історію «Динамо» він, напевно, один із найяскравіших жартівників. Тому ніхто його не називав повністю за прізвищем, а завжди – Хмелем. Хмеля відзначає не лише вміння підколоти інших, а й самоіронія. Одного разу команда їхала в автобусі на стадіон перед дуже важливим матчем. Напруга в салоні відчувалася. Хтось із хлопців поруч, щоб відволіктися від хвилювання, розгадував кросворд, і не міг вгадати назву морської птиці з дев'ятьох букв. Хміль здогадався, що це «альбатрос», але спеціально голосно та протяжно крикнув: «ч-ч-ч-а-й-к-к-к-а!». Всі футболісти на нього накинулися: «Де ти бачив у слові« чайка »дев'ять букв? Він їм вагомо відповів: «Все правильно, я ж заїкаюся. Ось у мене в цьому слові дев'ять літер». Напругу гравців перед матчем було знято миттєво.

Інформаційний відділ ФК «Динамо» Київ

СПОНСОРИ І ПАРТНЕРИ